«Записки українського самашедшого» перший опублікований, прозовий твір української поетеси Ліни Костенко. До цього часу ми бачили Костенко як поетесу. Поетесу, що живе віршами, міркує віршами і здавалося , що її потенціал розкритий вже до кінця. Але ж ні!! Виходить нова книжка. Книжка-переворот у вузькому колі бачення. Проза, записки, вільний політ думок-називайте, як завгодно. Зазвичай, якщо вірші ми сприймаємо як пісню, потічок римувань й заданого темпу, то проза зазвичай для нас важкий кордон. Зі слів, фактів. І звичайно вкрай важко в ній зловити те русло, що невгамовно несеться у гарних віршах. А от Ліні Костенко, на мій погляд, вдалося навіть важкому тексту завдати темп того самого потічка. У книжці поряд із безладом буденності панує чаруюча легкість думок. Думки, дія, рух, ось що висвітлює Ліна Костенко. Без цих складових краще й взагалі не бути. І не важливо скільки разів ти перечепишся через підводне каміння. Важливо те, наскільки швидко ти намагаєшся піднятись і йти далі.
«Записки українського самашедшого»-це книга про Україну, про людей, про світ вцілому. У книжці добре описується бездіяльність сучасних політиків, затуманена димом безглуздого копошіння.
Ліна Костенко висвітлює ще одну проблему нашого суспільства-проблему мови. Головний герой розмовляє українською і в тяжкі часи переходу у 21 ст. на нього всі оглядаються, як на божевільного. Бути українцем в Україні становиться дивним. Чимось таким за що тебе готові побити, або ж проголосити героєм.
Якщо чесно, то після прочитання книжки я впала у ступор. Довгий час мені здавалося, що все просто жахливо і взагалі я не могла зрозуміти, як ми до сих пір живемо. Але гадаю так і повинно було бути. Перший шок дає поштовх до роздумів, а роздуми це вже перший крок. Найважливіший. Без мислення не буде нічого. Допоки ми мислимо ми рухаємось. Допоки ми рухаємось ми будемо існувати. І якщо колись з’явиться людина, що зможе пройти річку життя жодного разу не впавши, це означатиме, на мою думку кінець. Ми повинні падати, аналізувати, вставати і знову боротись, допоки будемо дихати, допоки в нас тече кров.