Шлях до кохання

Олена Братель
Щовечора приходячи по молоко до бабусиної сусідки, Шурочка надовго  затримувалася на її подвір'ї, насолоджуючися розмовами з її онуком Андрієм, який працював неподалік від університету, де навчалася Шурочка, і так само приїхав до своєї бабусі відпочити від міської метушні. Андрій був не набагато старшим за Шурочку, але він по-батьківські опікувався нею, і це було їй надзвичайно приємно. А ще він був дуже цікавим співрозмовником. Щоправда, її, виховану в традиціях православного християнства, бентежило те, що він ходив до баптиської церкви, але Андрій був дуже вічливим, не дозволяв собі нічого зайвого в їхніх стосунках, і незабаром Шурочка безстрашно попливла безмежним океаном його зелених очей.

Незадовго до їхнього шлюбу Шурочка охрестилася в баптиській церкві, і на їхньому весіллі лунали урочисті християнські пісні у виконанні її нових братів і сестер. Але на цьому святкуванні не було батьків Шурочки, які так і не змогли прийняти цей вибір своєї доньки. Стосунки Шурочки з батьками дещо покращилися, коли вона  народила двійнят, а через рік - іще одну дівчинку, проте мама не переставала нишком сумно зітхати. Шурочка зразково відвідувала церкву разом із чоловіком і дітками, викладала в недільній школі й частенько балувала свою родину смачними борщами й  пиріжками...

Життя Шурочки склалося б саме так, але в доленосний момент вона не попливла безмежним океаном зелених очей Андрія, і, хоча їй було дуже боляче, вона відмовила хлопцю, повернувши йому яскраво-червону троянду його щирих почуттів, оскільки зрозуміла, що по-справжньому не кохає Андрія і що неможливо будувати майбутнє, спираючись лише на захоплюючі розмови...

*  *  *

Саша була відмінницею в школі й університеті, й її зовсім не бентежило, що позаочі її дражнили заучкою. Саші подобався сам процес навчання і вона насолоджувалася здобуванням нових знань. Коли в їхній групі з'явився Вадим, Саша одразу звернула увагу на вдумливого хлопчину, який усіх вражав глибокими відповідями на семінарських заняттях. Саша і Вадим почали разом ходити у читальний зал, відвідувати музеї й театри, розмовляти на філософські теми під час прогулянок парком. Саші не зовсім подобалася деяка самозакоханість Вадима та  його схильність до депресій, але вона хотіла бути поруч із ним, підтримувати його в усьому, і вона закружляла у ритмі жертовного танцю в його синьому погляді.

Їхнє весілля святкували лише найближчі друзі та родичі, всього близько двадцяти осіб, адже весілля оплачували батьки молодят, а Саша і Вадим не хотіли їх фінансово переобтяжувати. Саша народила доньку невдовзі після закінчення літніх канікул, і була змушена взяти академічну відпустку. Коли Марійці виповнилося три роки і Саша нарешті змогла взятися за написання дипломної роботи, Вадим уже захистив кандидатську дисертацію. Працювати Саша так і не пішла, хоч їй пропонували місце на одній з кафедр. Вдень вона займалася вихованням донечки, а ввечері вичитувала і корегувала статті та нові підрозділи докторської дисертації Вадима...

Таким би було життя Саші, якби вона закружляла у ритмі жертовного танцю в синьому погляді Вадима. Проте одного разу вона побачила холод у прекрасних волошкових очах і на мить завмерла в очікуванні болісного одкровення. Так, Вадим її не кохав, і Саша була настільки йому байдужа, що він навіть не став нічого їй пояснювати, а просто пішов. Саша не стала його наздоганяти, адже коли відсутнє кохання, то немає сенсу боротися за стосунки. Але рана від холодного погляду Вадима у серці Саші ще довго не загоювалася і кровила...

*  *  *

Олександра познайомилася з Віталієм після довгих умовлянь мами. Віталій закінчував сільськогосподарський інститут і шукав собі хазяйновиту дружину. Олександра вже втомилася від постійних нагадувань маминих подруг про те, що час невпинно біжить, ось і навчання вже завершується, а заміж її ніхто не кличе, хоч претенденти на роль чоловіка час від часу з'являються. Віталій ретельно вивчав Олександру, ставив багато запитань, проте водночас він говорив Олександрі багато компліментів і балував  різноманітними подарунками, і вона поступово почала танути в його оксамитовому кароокому спокої.

Спочатку Олександра і Віталій відвяткували свої випускні вечори, а потім поїхали у рідне село Віталія готуватися до пишного весілля. Жити молодята вирішили в батьків Віталія, які мали просторий будинок у центрі села. Батьки допомогли Віталію знайти непогану роботу в сусідньому містечку, влаштували Олександру вчителькою в місцевій школі, із задоволенням бавилися з непосидючим онуком, поки Олександра перевіряла зошити. Коли малий Дмитрик пішов до школи, молода родина перебралася у побудований за допомогою батьків Віталія будиночок, і Олександра нарешті відчула себе повноцінною господинею...

Так би й сталося, але Олександра не розтанула в оксамитовому кароокому спокої Віталія, який занадто по-діловому ставився до їхніх стосунків, ніби вони не просто зустрічалися, а разом працювали над якимось спільним фінансово вигідним проектом. І одного разу вони поговорили, як справжні партнери, і кожен із них пішов своєю дорогою...

*  *  *

Я надзвичайно вдячна Андрію, Вадиму і Віталію за те, що вони були в моєму житті, адже завдяки цим людям я багато чого навчилася, стала дорослішою. Якби я могла повернутися в минуле, я б нічого не змінювала, я б діяла і реагувала, як колись, адже і тоді, і зараз я вважаю, що я вчинила правильно. Так, мені було дуже боляче, коли я відмовила Андрію, коли мені відмовив Вадим, коли зійшли на нівець стосунки з Віталієм. Проте у тих стосунках не було головного - взаємного кохання, тому я вдячна Долі, що моє життя склалося саме так.

Я з червоним дипломом закінчила  вищий навчальний заклад, вступила до аспірантури, а потім все ж таки вийшла заміж і продовжила втілювати в життя свої мрії: захистила кандидатську дисертацію, влаштувалася викладачем у найкращому, на мій погляд, університеті, протягом трьох років виховувала вдома синочка, а потім повернулася на улюблену роботу. Так, були труднощі, були сльози безсилля, був відчай, але зараз хочеться згадувати лише про хороше.

Іноді нам здається, що певні події відбуваються не вчасно (або не відбуваються вчасно) і що випробування, які трапляються на нашому шляху, занадто жорстокі. Проте Вищі Сили (Бог, Доля, Фатум - кому що ближче) набагато розумніші за нас, і тому все, що відбувається в нашому житті, потрібно сприймати із вдячністю й робити для себе певні висновки, адже саме так ми стаємо мудрішими. Моє життя не було безхмарним, але завдяки холодному вітру мої крила стали сильнішими і витривалішими. Сьогодні я кохана і кохаю. Я щаслива.