- А-а-а-а!!!- її обличчя виражало біль. Здавалося, цьому не буде кінця. Болісні відчуття затьмарили все навкруги: вона бачила час у формі пилинок, що рухалися у космічному просторі і в той же час були поруч. Нічого не чула.
- Тримайся, кохана! Тужся сильніше!!Тримайся!!!- Час, Всесвіт.- Кохана, ти чуєш?
- Ні, не чую!!- кожна клітина глухо кричала в порожнечу оточуючих образів, що зникали в тумані космічної безмежності.
- Тужся, я вже бачу голівку!
Філістерство навколо неї, він не витримав її страждань - пішов з передчуттям лиха. Вона була далеко, не тут, щось коїлось, невідомо що. Крик дитини: дівчинка.
Новий Всесвіт. Ця зміна стосується всього живого, її важливість досягає космічних розмірів… Нове життя, нова частинка всього.
Це її кінець, ніякий кінець. Вона була, а зараз її не стало…
Зворотній процес. П ять, чотири, три… Вона народжує. Два, один… Буль-буль- скрізь вода. Де Я? Буль-буль - приємно, заспокоює…Буль - спати, спати…
Зменшуюсь, мале, зовсім мале, є- нема, зменшуюсь….Хто Я??? Органи, органи – відсутні.
Клітина. Статева клітина – ось хто я!!! Мене породив світ, а я створюю його! Мені відведена роль маленької, найголовнішої частинки Всесвіту. Клітина, що є всьому початком, що творить все живе. Маленька; у мені закладена нездоланна сила. Гени, гени… Я - майбутнє! Космос, мене оточує космос. Хочу жити!!! Невидима, але сильна!!!Хочу жити!!! Немає нічого складнішого, ніж Я! Маю право на життя! Дайте мені жити!
Важко. Важко, дуже важко боротись. Сама, мікроскопічна. Мікроскопічна, сама…
Мене запліднили. Ядро. Ще ядро – початок. Я жива! Ожила, борюся, росту. Розвиток, розвиток. Один - хромосоми, два - хроматиди. Три - полюси. Вперед!!! Час - тканини. Час - органи. Час – мій повелитель, а я володію рештою. Моє маленьке тільце – начало, що дає змогу насолодитися світом, життям… Знову час. Ще трішки – і я готова побачити новий вимір, дихати і відчувати, жити і померти…
Очі, рученята, ніжки – тіло. Я – ЛЮДИНА!!!
- Ваша дружина померла…Співчуваю. - Він не вірить. – Зате погляньте, яку гарненьку дівчинку вона народила. – плач дитини краяв йому серце: “ Напівсирота. Без матері” – думки вирували, як отруйні змії.
Кожна клітина новонародженої горіла, кричала, шаленіла: “Жива!”
Насолода…
Шістнадцяте жовтня двохтисячного року, 15:00 :
Вагітна…Я вагітна!!! Це неможливо!!! Мені 15! Він ніколи не буде зі мною!Не хочу дитину! Не можу! Що я буду робити з нею, коли сама ще така??? Ні-і-і… Ненавиджу, ненавиджу все!! Його, себе, всіх!Не можна вбивати тебе! Людина! Ти – ЛЮДИНА!!!
А як же репутація? Народила в 16 років! Шльондра!!!Прокляті люди, змушують вчинити злочин!!! Аборт. Завтра. Аборт.
Нізащо! Не вб ю тебе!!! Люблю, хоч ти ще й не цілком існуєш…Нізащо!!!
“Шльондра! Вертихвістка!” Чортові люди! Аборт! Завтра…
Я – клітина! Хочу жити. Буду боротися за це право, бо я сильна. Маленька, а сильна. Життя, потребую життя! І буду жити!