Пробач,що пишу. Думаю я не маю на це право,але не розповісти тобі не можу. Я так втомилася приховувати свої почуття до тебе від усього світу. Хоча ти і маєш кохану дівчину. Кохану... Хммм, хто знає чи справді вона кохана. Дурне слово. Мені воно не подобається, не подобається коли ти її так називаєш. Але ти не дивишься на неї тими очима,якими дивишься на мене. Я помічаю це. І ще багато інших речей. Наприклад колір твоїх очей. Такий захопливо ніжно-голубий,який затягує мене у вир жахливо сильних почуттів. Твої губи до яких я знову мрію доторкнутися. Не знаю,але чомусь першим на що я звернула увагу-це на твої губи. Вже тоді я забажала до них доторкнутися . Спочатку руками,ніжно провести по них кінчиками пальців,вималювати їх контур,а потім вже й губами. Злегка поцілувати в куточок,а тоді вже і повністю. Відчути їхню м'якість,втопитися в цьому насолодженні.
Але я не можу. Я не маю права порушити твій спокій. Навіть якщо ми стоїмо зовсім поруч,між нами завжди залишається прірва,в якій всі ті причини по яким ми ніколи не зможем бути разом. Ну,однією з них є те, що у тебе інша,та і я граюсь в ігри з чужим. З тим хто мене кохає,а я його? Хоч він і намагається заповнити пустоту і вибити, вирвати тебе із мого серця. Але не може. Ти в'ївся в нього,приріс. Ти і тільки ти став моїм серцем. А як же жити без серця? Дійсно... Ніяк.
Але як же я живу без тебе? Ні, я не живу , а просто існую, замінюючи тебе Ним. Так,у мене до нього є якісь почуття,мені з ним комфортно,спокійно. Але Він не ти..
У нас з тобою було перше кохання,то перше дитяче справжнє кохання,яке буває тільки один-єдиний раз , а після нього залишається такий неприємний гіркий присмак десь у горлі,він іде з легень. Адже я дихала тобою,твоїм солодко-терпким запахом. Я була наркоманом,а зараз мушу відвикати,у мене ломка. Жахливо болюча ломка. Цікаво,була вона у тебе? Ти так само мріяв обійняти мене,поцілувати ,вдихнути запах мого волосся? Чи навіть не пам'ятаєш колір моїх очей? Я сумую,я дійсно сумую за тобою,але вже ніколи не повернуть. Якби важко б не було,я не повернусь. Сподіваюсь ти знайшов свій спокій,адже я знайшла. Знайшла його з Ним,Він заспокоює мою душу,залічує мої рани,які ти наніс. Він змусив мене повірити в те,що ти не єдиний,що я зможу забути,що все зміниться. У Нього виходить,повільно,але Він робить мене щасливою. Проте,знай,ти назавжди залишишься там,всередині,десь далеко від цього жорстокого світу і вже ніхто,навіть Він,не зможе тебе звідти забрати.
Вибач,що знову потривожила. Хоч я і знаю,що ти всеодно не отримаєш цього листа. Я закрию його,запечатаю та покладу в шухляду до всіх інших,де і заховане моє серце..