То, что дорого моему сердцу. И было ей тогда 17 лет.
СТЕП
Я знову мрію про той вільний далекий, але рідний степ.
Де я могла б все бігти й бігти, про все забувши, навпростець,
Не озераючись. Навіщо? Я серед ковилу одна:
Тільки земля й безкрає небо, його простори і краса.
А потім впасти від утоми і в небо цілий день глядіть,
Умитись ранньою росою і вірш складать про краєвид.
Або картину малювати, байдуже що, аби в степу,
Аби землею милуватись, яку шаную і люблю.
Ганна Дмитренко.
2004