Маю зізнатися, що всі творчі дівчатка трохи бі…. Так саме в тому значені, бо так само як і хлопці товаришують з Музою. А з цією містичною дамою дружба дружбою не ліпиться, бо ще з першої зустрічі десь в класі сьомому, вона дізналася про всі потаємні куточки і тепер вправно виграє на струнах меланхолічної душі. Та найстрашніше, коли починаєш розуміти, що вона повія і що водиться з ким їй тільки захочеться. А потім приводить такі ж ідеї… Та заразою їх важко назвати… Вони як залишений слід від помади – недоречний, але такий особливий,а скільки думок збуджує...…
І я люблю, коли Муза проводить час зі мною.. Коли між нами листок і ручка, коли екран леп-топу, і пальці, коли ми в метро, на колінах,стоячи, біля стінки.. І байдуже, що ми жінки.. Ми знаємо про що відстукує серце і від чого холоне кров.. І я не можу відмовити їй незважаючи на всі свої принципи,бо вона така нетривка і така терпка, але така неповторна, як кава у Львові…
Жаль, що продажна… Віддається дорого роботі, чоловікам…
Повернись,Музо, я ж тебе чекаю з блокнотом під світильником на підлозі… Зроблю каву. Будеш? )
12.09.2013 р