Ходила поміж горами осінь,
заглядала у неба просинь,
носила із собою фарби,
лісу і горам додавати барви.
Барви липи і клени просили,
білокорі берізки щосили,
що причаїлися між ялицями,
як зеленими тигрицями.
“Заходь до нас іще, осене,
для нових барв тебе просимо,
у пишне вбрання нас одягни,
ми його станемо берегти.
Станемо поміж смереками,
високими і далекими,
наші гори прикрашаємо,
осіннім золотом засяємо.
У осіннє золото одягни,
а тоді по землі собі йди:
за полониною далеко там,
де вітер з хмарами гуляв.
Ждуть на тебе листяниці
хвалитися у хвойнім місці
подругам: ялинам, смерічкам,
нехай красуються у лісі.”
Золотокоса осінь усміхалася,
полум’яним убранням красувалася,
іще горами світиться краса,
не залишиться самотньою вона.
“Ви, красуні, у неба просіть,
іще сонце сюди запросіть,
нехай воно літо тримає
і хоч бабиним засяє.
Іще вітер спробуйте просити,
щоб не смикав листя й квіти,
нехай їхнє вбрання береже
та всюди хмари розжене.
Тоді, красуні осінні,
засяєте до самої зими
у красивих нових шатах,
червоних і багатих.”
Фотографія із інтернету.