« Ми вже 7 років разом і до сих пір не можу зрозуміти як небо тобі мене послало… я ж не красень і не олігарх… Як ти так швидко погодилась бути зі мною?»
Вона опустила голову і усміхнулась…. « Я тобі нагадаю той день. Ми залишилися вдвох й не знаю чому все так кумедно виходило й ми сиділи зараз без світла…
Воно теж втекло від нас... Мабуть.. А може то ти все підлаштував і я мала наливати каву з турки в наші кружки в світлі тьмяної свічки й твого мобільного…
На вулиці дощ,сиро. а у нас тепло, добре, але темно… Хоча й може це на краще і я можу не соромитися повної відсутності макіяжу на своєму обличчі й різнокольорових нігтів,які я нафарбувала вчора, аби вони личили до моєї барвистої спідниці.
Ну я ж не знала, що ми зустрінемось…
Ну я ж не знала, що ти такий….
Ну я ж не знала, що ти так пахнеш…
Пахнеш і цей запах розривав і розриває мене на шматки, він наповнюв усю кімнату, він мурашками проходив по моєму тілу з середини… Але як я могла тобі в цьому зізнатися?
Ти ж міг подумати, що трохи недоумкувата, а я так хотіла справити враження, хоч і з кольоровими нігтями і без макіяжу… і я не пахла…
Відчувала тільки каву і тебе. Ти не балакучий і я намагалась якось знайти про що поговорити. Де були усі мої знання риторики, ораторства і світової літератури? Ні. Вони десь були, але їх покрив густим туманом твій запах і потроху божеволіла…
ти взяв мою руку.. Відсахнутися? Не було сил, та й бажання..
Ти випив каву й запропонував пошукати вино… Ну ти ж був частий гість і своїх друзів.
Знайшов, відкоркував і налив… все туди ж кружки від кави. Та чи не все одно?
Ми ж практично нічого не бачили. Я не звикла пити і відчуваю як терпкість наповнила мою ротову порожнину, стало тепло… А ти почав говорити…
І вже сидиш зовсім поруч, я з тобою дискусую,але знаю,що ось-ось і ти виграєш, бо твій запах своїми феромонами мене вбиває… і в якусь мить ти повертаєш голову до мене і дивишся на мене.. я бачу як блистять твої очі і як манять мене… руки сковзнули до плечей і ти полонив мене…
Отак швидко і сили боротися не було, бо навколо був лиш запах…
І навіть о 5 ранку, коли сонце зиркнуло на світ і твої друзі повернулися – я просто пригорнулася до тебе. Я знала, що вони не відчувають твого аромату…
А я для мене він тепер наркотик… Не можу надихатись тобою до сих пір…
19.06.2013