Розірви кайдани душі безплідні,
Досить йти шляхом страждань,
Зійдуть у досвід миттєві злидні,
Сповнені мрій, стежками сподівань.
Колись,по суті, були альтруїстами,
Напевно вистачить тих часів!
Забивали інших своїми змістами,
Так і не зібравши добра посів.
У нас давно щось мертве:
Емоції чи не відпущені гріхи,
Ми-давно щось посереднє
Поміж людей,убраних в порохи.
Ми випиті пустими невблаганно
Наступила і в нашім тілі суш.
Й нехай святими силами обранні,
Та в полоні квітне лише смутку плющ.