М А Д О Н Н А
Авто зупинилосґ, знявши кур”яву літньої дороги. Сидять ширенгами мундири з автоматами, каски висять із зірками. Скрикнула хвіртка, здригнулись мальви...
Мати у вишиванці, заметена в запасках, завмерла посеред подвір”я. Опустила руки, як білогруда ластівка у клітці, впав букет нак моріжок. Світиться чорна коса німбом...
Чоботи лискучі погойдуються. Галіфе, гімнастьорка, пілотка, портупея і планшет хрестом, розщеплена кобура, блиск ТТ в руці – вирок, смерть... Нитки розтягуються, іголками вусики, окуляри поблискують вістрям меча і надсмішка: “Куди втекли терористи”?
Тиша і полуднева спека.
“Ґаварі тварь нічтожна! Нууууу!” – Ствол вістрям вгризався увисокі, як кручі, чарівні груди.
“Туди! – Вказала на Чорногору. – Клацнув затвор. Безмовність.
“Котоґрий уедет с намі”?” – Вказав револьвером на близнят, що тримались запаски. Здригнулася Земля під Мамою, затьмарилось Небо, згасло Сонце.
“Вибірай”!
Біліла чорна коса, чорніло обличчя, морозила спека – не чула, не знала, що сказала.
“Різниці нема”!
А у вечір розстріляли хату.