Гори обабіч дороги…
Дерева, хмари і калюжі…
І все це їде, їде, їде…
Я зупиняюся.
Тривога
Вселяється у вени рук.
У грудях тисне,
Мов крізь мене
Проходять всі ці тіні, люди,
Автомобілі, мокрий час
І невідомість…
Мов декорації стоять
Чиїсь обличчя.
Нахилились…
Минає хвиля.
Вбили кіл
Осиковий
Біля узбіччя.
Чи це не кіл?
Залізний хрест?...
Тікати звідси –
Їдуть далі
Обвислі і немиті хмари
І тіні щастя. Тільки час,
Як маятник, вдаряє в груди
І грубим кашлем вириває
Із серця тріснуту струну.
Труну
Тут щось нагадує.
Звикаю.
Ковтаю кров.
Цей біль зникає кадиком.
Стріла прокльонів доганяє
Мене –
Пронизану мішень.
30.08.13
Переклад Анни Дудки (
http://www.proza.ru/avtor/sireng):
Горы вдоль дороги…
Деревья, облака и лужи…
И всё это идёт, идёт, идёт…
Я останавливаюсь.
Тревога
Вливается в вены рук.
В груди стеснилось,
Словно сквозь меня
Проходят все эти тени, люди,
Автомобили, дождливая пора
И неизвестность…
Как декорации вокруг
Чьи-то лица.
Наклонились…
Уходят волной.
Вбили кол
Осиновый
У обочины.
Иль это не кол?
Железный крест?...
Бежать отсюда –
Бегут дальше
Обвислые чумазые тучи
И тени счастья. Только время,
Как маятник, ударяет в груди
И грубым кашлем вырывает
Из сердца лопнувшую струну.
Гроб
Тут о чём-то напоминает.
Привыкаю.
Глотаю кровь.
Эта боль сглатывается кадыком.
Стрела проклятья догоняет
Меня –
Пронзённую мишень.