В місті твоїм дозрівають оливи, міситься виноград
в здоровеннім дубовім джбані,
дідо сидить щасливий: перелітував як-не-як...
А в моєму саду сливи вагітні гіркаво-солодким соком
от-от упадуть всі разом додолу
і груші - бери, цукровки, лісові красуні,
що так ваблять ос і бджіл.
Скоро перше вересня - початок нового року,
а отже дітям пора до шкіл роювати у коридорах,
через вузькі дучки дверей вириватися надвір,
дертися у шкільному саду на кислицю
або на спортмайданчику на бруси, канат чи турнік
а потім бігти назад, бо дзвоник уже калатає,
бо звір, себто дракон шкільної освіти
вимагає свіжої крові. Діти, увага!
Запишемо разом: "Мама мила раму",
а потім хором: "Клара украла корали"
Я зачиняю браму пам'яті, скриплять іржаві завіси.
Мені не потрібні свідки Єгови, послідовники Рамакрішни
московські попи, римські кзьондзи чи місіонери з Айови
хай будуть вони здорові з їх уявленнями про бога.
Звісно, я хочу до міста, де молоде вино, визріває від сонця,
де оливи чорніють природньо, а не в маринаді,
де кава пахтить в радіусі кілометра від кнайпи,
а хлібом кожна вуличка і дворик.
Я хочу сплести пальці з твоїми,
посміхатися перехожим і промовляти очима:
"Життя того варте аби народитися отут знову"