«Коли вікінги у 870 році відкрили острів Ісландія,
вони не знайшли там нікого крім кількох ірландських монахів…»
(З історичних хронік)
У судний день
Візьму з собою вівцю.
Бо я теж пастух –
Подаруйте мені ножиці –
Замало мені кресала і терезів.
Стою на мосту
Поміж двома порожнечами,
Ангели всі в мантіях,
А я ногами босими
По дерев’яному кістяку переправи.
Зважуйте наші гріхи, зважуйте!
Промені чорного сонця
Перстами вказівними
Для цієї юрби нескінченної.
Дозвольте мені хоча б затесатися
Поміж ірландських монахів,
Що бредуть у мовчанні самітників
У свої важкі ряси вбрані.