Холодно, як же холодно! Шалений мороз сковує рухи, стає важко дихати. Гарячі вуста…колись гарячі…з останніх сил промовляють своє «рятуй» у порожнечу. Нестерпна судома заволоділа усім тілом і дісталася до серця… Нарешті! Може хоч це допоможе приглушити біль. Нерухомі, намертво примерзлі одне до одного, пальці намагаються знайти у збайдужілому просторі згусток енергії, якого не існує. Поступове омертвіння тканин. У паніці мозок посилає виснаженому тілу невиконувані накази. Чутно тільки скажені удари серця. Попереджувальні постріли, що нагадують про останній – вирішальний.
Тільки тепер – у секунду, коли відбулися незворотні зміни - приходить усвідомлення бажання жити. «Допоможіть! Благаю! Вирішальний по… Ні! Ні, благаю! Тільки не зараз! Чому саме зараз? Благаю…»
Темрява. Постріли стають тихішими – передчувають найпотужніший. Ледве-ледве чутно «Благаю…» Остання мольба.
Врятувати зможе тільки одне – та життєдайна краплина, що містить у собі здатність до відродження, регенерації душі, силу знань, надію, віру в кохання… Лише одна краплина.
Витратити на пошуки єдину мить. Знайшовши, як дізнатися, що вона і є втіленням усього швидкоплинного у порожнечі світу?.. Чи, шукаючи усе життя, піти у нескінченність темряви…або сліплячого світла.
«Ні… Благаю… Допомо…»
Вибух.
Нескінченність темряви…
Або…