Для неї це вже далеко не вперше: засинати на світанку. Та й справді, як можна заснути, якщо не почути вранішнього співу птахів, не побачити схід сонця, і тим більше не вдихнути в себе повітря нового дня з усіма його мріями і сподіваннями.
На годиннику 5.03. «Так, потрібно вже закінчувати», подумала вона, але пальці самі набирають на клавіатурі повідомлення. Все ж таки, якщо не спати по ночам, то лише заради людини, яка справді цього варта. Ось і цього разу розмова виявилася випадкова і зовсім не важлива, але як добре навіть просто знати, що є люди, які тебе розуміють. А їй це було потрібно, як ніколи. Вона мало кого розуміла, а її тим більше. Можливо, тому що десь глибоко в її душі палав той маленький вогник свободи і непокірності. Ох і важко їй приходилося з цим жити. Кожного дня, кожної миті вона шукала те розуміння в очах інших, і все рідше його знаходила.
Але ця людина, яка знаходиться за сотні кілометрів, яка взагалі ніколи в житті її не бачила, змогла, навіть не дивлячись у очі, розгледіти те, що так рветься на зовні і те, що вона так ретельно намагається приховати. Він відкрив її душу. Він цього не помітив, але б бачили ви скільки надії і віри з’явилося в її очах. Вона ще ніколи не відчувала себе такою потрібною. Вона знайшла того, хто її розуміє, при цьому вона не вимовила ні слова про те, що її турбує, про її важкий камінь на душі. Але складалося таке враження, що з неї розмовляє її душа. Начебто в неї був брат-близнюк, з яким її розлучили в дитинстві. Але це більше, ніж рідні люди по крові, це були рідні душі. Це були її думки, погляди, мрії. Все те, що вона ніяк не могла сказати, він з такою легкістю писав зовсім не знайомій людині. Напевно, вона була найщасливішою людиною в цей момент. Що може бути важливіше, якщо ти знаєш, що ти не сам, і відчувати підтримку своїх ідей, навіть таких безглуздих і нікому не зрозумілих. Вона могла звернути гори.
І наразі для цієї дівчини, ніби засяяв весь світ в і все, що відбувалося навколо лише підштовхувало її повірити в свої сили. Саме в той момент, в ті 5 годин ранку, їй було необхідно просто отримувати його повідомлення. Інколи людині і цього досить: отримати потрібне повідомлення, лист, почути дзвінок. Лише одним єдиним повідомленням він вселив в неї надію, він зумів підтримати той вогник, і , можливо, спалахнути його ще з більшою силою. Ось так людина, яка сидить по тій стороні екрана, сама не знаючи того, змінює світ людини. Вона лише пише свої думки, а людина вже сприймає їх, як послання Бога, знак долі. А хто його знає, можливо, це і є той самий ангел-охоронець, не можуть же бути 2 абсолютно однакові людини.
Та не думайте, що все було так ідеально, взагалі більше половини того, що написано вигадано самою дівчиною. Це була лише її мрія, ось така маленька незначна мрія (незначна для нас, але так важлива для неї). І вона так намагалася знайти її відображення в комусь, що вже сама почала приписувати цій людині якості, яких так не вистачало їй. Якщо її ідеал насправді існує, отже, і вона може до нього наблизитись. Звичайно, їй був не потрібен той ідеал, та й вона не так палала бажанням ним стати. Але «рідні душі» потрібні кожному. А саме в той момент вона відчувала так пустоту, що дайте їй першу випадкову людину і для неї вона стане усім світом. Тому таку пустоту вона намагалася всіляко заповнити: книги, музика, морозиво і, звичайно, спілкування, якого вона так потребувала, особливо, вночі.
Для неї ніч стала часом свободи, де знімаються маски і відкриваються серця.