Чи знаєте ви, як це добре прокидатися в обідню пору, та ще й не під звук будильника, а з власного бажання. Для Акіна це було звичайною справою, раніше першої години дня він, напевно, останні 2 роки точно не розплющував очі. Так, хороше це діло. І як так можна довго спати?! Але Акін знає, що в цьому немає нічого складного. Адже він це робить для всіх нас, йому потрібно берегти сили. Так, він супергерой!
Акін ніяк не міг встати з ліжка, мені вже здається, що він поріднився з ним. Та й справді навіщо ото прокидатися, все одне й те саме кожного дня. Але він має справи, важливі справи, йому треба рятувати світ. Та по його виразу обличчя зрозуміло, що світ все-таки почекає. А зараз треба перекусити. Так, супергерої повинні добре харчуватися. І ось перша ціль – знайти їжу. Почуття голоду робить дива – і хлопчина підіймається з ліжка. Він ще сонно плентається на кухню.
«Так, що є тут поїсти?», але зрозуміло, що нічого там немає. Передивившись кожну каструльку і сковорідку, Акін вирушає в сад, добре, що літо, і яблука ростуть. Але не так все просто, яблука залишилися лише на верхівці. Бачу ціль – не бачу перешкод, і з горем навпіл він все-таки дістав собі обід. Правда він помітив на собі декілька подряпин, але ж шрами прикрашають чоловіка. Так він себе втішав.
Це була нелегка справа,треба перепочити. Щоб знову не заснути, він зробив собі каву і попрямував до гамаку. Там лежала книга. «Пригоди Дон Кіхота» . На диво, він прочитав досить багато: 35 сторінок із 234. Але він добре перед цим вивчив короткий переказ цього твору, так що це була лише формальність прочитати книгу повністю. І ось тільки беручи книгу до рук, він уже уявляв себе Дон Кіхотом. А як ви знаєте, думати краще з заплющеними очима, тому він майже одразу засинав. І ось там вже починалися справжні пригоди, багато хто б позавидував його мужності і хоробрості. Але ж комусь потрібно рятувати Землю від величезних мутантів з шістьма лапами і величезними крилами (насправді, це були мухи, які не давали йому спокійно спати), але це не так важливо. І ось виконуючи свою чергову місію, його щось повернуло в реальний світ. Він був майже у цілі, але ж є люди, які завжди все зіпсують.
Потрохи розплющивши очі, він побачив перед собою силует Сема, його найкращого друга. Ви здивуєтесь, коли він встиг з кимось подружитися, але це був уявний друг. Всім потрібні друзі, навіть супергероям. Для чого він з’явився саме зараз не знав ні Акін, ні сам Сем. Якась невідома сила виділила його з підсвідомості Акіна. Все-таки комусь ми потрібні, якщо у нас з’являються друзі, хай і не видимі, хтось за нас переживає. І людині вже цього буває достатньо, що відчувати себе потрібною. Акін, напевно, думав, що тому, хто придумав оце все і його самого, все ж потрібні супергерої, і тому його так надійно оберігають від сторонніх очей.
Сем спустився з дерева, і зачепившись за гілку, спричинив шум, що й розбудив Акіна. «Ой, знову ти?! Де ж ти був, коли я тут голодував, або коли спасався втечею від мух-гігантів? А коли я вже спас Землю, і мене всі вітають, ти тут, як тут. Що захотів моєї слави?». Все це це лунало в його голові. Акіну було справді образливо, що його не було такий довгий час, він так хотів з ним поділитися , що якось дівчина просто так з ним поділилась персиками (він же знає, як я люблю персики), а коли він гуляв, то до нього прибилася собака і вони разом гралися в парку. Скільки всього було невисловленого на його душі. І ось він з’являться, його найкращий друг, а розказати йому і нічого. Напевно, так буває, коли хочеш багато, що розказати, але немає кому, а коли хтось з’являється, то вже і нічого. Так, все повинно бути вчасно.
«Але чому ж не з’являвся Сем, він може ж в будь-який час прийти, мені треба лише цього забажати. Але як сильно я не бажав, він не з’являвся... напевно, на щось образився»
За цей час вони не вимовили ні слова, Сем просто дивився на нього і читав всі його думки у нього на обличчі, ось що є дружба – розуміти один одного без слів.
І ось Сем нарешті порушив це мовчання.
- Чому ти мене не слухаєшся? Я думав ми друзі, я ж тебе просив вже який раз перестати рятувати цю Землю, і без тебе вистачає героїв.
- А, ось ти за що. Ти ж знаєш, що я не можу, я не зможу просто жити потім без цього. Це мені потрібно, як повітря. І людям це потрібно.
- Та кого ти обманюєш? Себе? Навіщо? Ти ж тільки закриваєшся цим від світу. Я розумію, звичайно, що робота супергероя набагато легша, ніж існування в цьому світі. Там ти раз з’явився, зробив свою справу і зник. А тут потрібно постійно жити і ось так не зникнеш. Боягуз!
- Що? Сам ти боягуз, як я можу бути боягузом, якщо я кожен день наражаю себе на такі небезпеки?
- Небезпеки? Ти справді в це віриш? Ти справді віриш, що ти герой, що ти саме такий потрібний суспільству? Ха, два раза. Подивись навколо, що ти бачиш, де криються всі твої монстри? Лише в тобі. Себе потрібно спасати.
- А для чого тоді ти в мене є? Я думав, ти маєш мені допомагати, а ти лише забув про мене і з’являєшся, щоб лише мене вчити уму-розуму. Для чого мені такий друг?!
- Давай краще підемо прогуляємося в парк. Ти ж давно не виходив з дому, все краще, чим тут лежати.
- Там немає нічого нового.
- Ти впевнений?
- Ну що там може змінитися: дерева, фонтан, квіти, люди, собаки? І все це повторюється з певною періодичністю.
- Не на те ти дивишся.
Акін, з не охотою, але все ж таки пішов з Семом до парку. Всю дорогу вони мовчали, просто шли і кожен думав про своє. Помітивши вільну лавку, вони присіли. Чудова була погода. Акін все думав, навіщо йому покидати таке звичне для нього існування. Чому Сем знову хоче кинути його в це життя. Ні, дякую, він вже і так прожив 20 років в суспільстві, не сподобалось… Що він може мені запропонувати такого, від чого я б не відмовився. Можливо, кохання… Та ні, кому воно потрібне, я читав, що від нього люди тільки помирають. Хоча, якщо подивитись з іншої сторони, люди так і так помирають… Але як же ж можна знайти таку людину, яка б кожного разу раділа твоєму обличчю, твоїй усмішці, та просто, що ти є. Кому потрібно те, що людина просто є? Хоча Сем мені був потрібний, я знав, що не сам, хоча його і не було поряд. Але в Сема я б не закохався, хоча він досить гарний… Так, що це я, о боже, які думки. Геть, геть!!! Для цього діла потрібна дівчина. І вона повинна бути гарною, так, саме гарною. А ще, щоб розуміла мене, і терпіла, повинна мені довіряти (ну і я їй, звичайно), турбувалася про мене. Було б добре, якщо вона вміла б готувати, а то щось я схуд на таких харчах. Так, що там ще потрібно… а, щоб кохала мене, звісно ж. А то кажуть без кохання з людиною важко жити. Оце дурень, понавигадував же ж собі. І що ти хочеш сказати, що такі дівчата ось так просто гуляють по цьому парку, та ще й в таку жару. Наївний….
Так, щось він захопився своїми роздумами. А коли вже підняв голову подивитися чи є Сем, то замість нього побачив дівчину. Він навіть спочатку злякався. «Оце я навигадував, що уже ввижається.» Ще раз знову заплющивши і відкривши очі, картина не змінилася. Дівчина сиділа. А в неї руках він помітив книжку. Виднілося частина назви «…он Кіхот». Дівчина відчула на собі погляд, але ніяк не могла підвести очі, щоб поглянути на цього дивакуватого хлопця. Він її так ретельно роздивлявся, що самому стало ніяково. І потрібно було якось або почати розмову, або втекти. І тут він просто вимовив: «А знаєш, в Дон Кіхота була кохана, ти б могла зайняти її місце». Дівчина нічого не відповіла, вона лише усміхнулася і протягнула йому персик.
Цікаво виходить, я отримав те, що й не очікував, 2 речі, які я люблю більше всього на світі: свою кохану і персики. Хах, життя воно таке.
Акін і досі був героєм, але вже в очах своєї коханої. І цього йому було більше, ніж досить.