Монолог Гамлета "Бути, чи не бути" з п'єси Уільяма Шейкспіра "Гамлет" (у перекладі Акбаля)
Бути, чи не бути: ось питання:
Що є шляхетніше в душі - приймать
Пращі і стріли злющої фортуни,
Або повстати проти них, скінчивши їх.
Вмерти - це заснути, і не більше того.
Й сном тим припинити душевний біль
І тисячі природніх мук, що в нашій плоті є,
То є кінець, й він глибоко бажаний.
Вмерти - це заснути.
Бачити сновиддя? Ось де перепин.
В тому сні - які сновиддя можуть завітати,
Коли відсунено те смертнеє кільце?
Розміркуєм... Оце питання і є причиною
Цього довжезного страждання.
Інакше нащо зносити биття й зневагу часу,
Гнобителеву кривду та образи гордих,
Відринутой любові біль,
Зволікання суду і зухвалість влади,
Над гідністю негідників презирство,
Коли в країну вічного покою
Так легко через цей кинджал відплити.
Кряхтів би і пітнів під тягарем набридливої ноші хто,
Якби не страх поперед чимось, що після смерті,
Країною, з якої не вертався жоден мандрівник.
Плутує волю і лишає в лихах, що відомі,
Аніж пирнути в лиха невідомі.
Ось так свідомість робить малодушними всіх нас,
І тон рішучості природній
Вкриває думання блідотой,
І наміри великой сили та момент
Звертають вбік, втрачають ім'я дії.
А зараз тихше!
Офелія кохана! Нимфо, у молитвах своїх
Згадай усі мої гріхи.