А до тебе – мільйон доріг,
Стільки ж протягів і причалів,
Пролітав поміж нами сніг:
То сварилися, то мовчали.
Ми верталися хто куди,
Ми образи гіркі ковтали,
Поміж нами глухі кути,
Стріли-блискавки і кинджали.
Зруйнували себе до тла,
Все, що мріяли – не збулося.
Ми – зерно з одного стебла,
Ми – побите життям колосся.
Хтось Великий там – угорі,
Ні лозиною, ні нагаєм,
Бо до тебе – мільйон доріг,
Бо до мене доріг немає.