З пошти журналу Прапор. Укр. мова

Леонид Курохта
З пошти журналу «Прапор»                '


У далекі роки, коли український журнал „Березіль” ще йменувався „Прапором”,
довелося мені очолювати два відділи даного видання – сатири та літературної
критики. І от якось, перегортаючи завали вчасно не списаних матеріалів, які
з різних причин не побачили світу на сторінках журналу, надибав я на деякі
рукописи, що їх автори пропонували до друку. Почав проглядати й... не зміг
зупинитися. Читав, читав і читав, навіть додому дещо притяг, аби ліпше
роздивитися. Зрештою найкращі, як на мій погляд, передрукував на машинці
й почав показувати під час своїх виступів перед слухачами. Сприймали
досить уважно. А деякі навіть плакали...

Та от декотрі з рукописів, пропонованих до друку.

Увага!..






З доробку Омеляна П. (м. Кривий ріг):

Вийшел я на пенсію та не можу сидіть зложив руки рішил стати писмеником.
Написал твори і сказки и стихі на разні теми с моралами.


ТВІР ПРО ГЕНЕРАЛА І КОМСОМОЛЦІВ

На полі бою лежал ранений генерал а назустріч ишли юни комсомолці. Ей
комсомолці сказал генерал. Я ранений. Ми тоже ранені сказали комсомолці
и показали генералу своі рани. Морал усі ранени і не хвастайся.


ТВІР ПРО ПЯНОГО І МІЛІЦІНЕРА

На улиці лежал пяний це побачил міліцінер и потяг. Потім на його наклали
штраф 15 рублей і отпуск на зиму и позор. Морал водка яд.


СКАЗКА ПРО ЗАЙЧИКА І ОХОТНИКА

Зайчик попал у капкан це побачил охотник и зів зайчика. А зайчик був
чернобильскій і радіо активний. Охотник заболіл и умер. Морал не все
полізно шо в рот полізло.


СКАЗКА ПРО ЛЕВА І ЖИРАФА

Лев побачил жирафа и сказал я тебе зім. А жираф йому сказал не кажи гоп
поки не перескочиш. Тоді жираф перескочил через лева і сбіжал. Морал що не
кажи гоп поки не перескочиш.


СТИХ

Любите жінку не зминяйте
А коли зміните жінку з повією
Тоди поваги вам не буде
А буде вам тоди розвод.


СТИХ

Робіт тильки добро
А зло не робіт
А коли зробите зло
Тоди поваги вам не будеть.

Гонорари возьміте собі і напечатайте твори і сказки и стихі.




З доробку Павла Т. (м. Чугуїв, Харківська обл.):

Оце надрукували ви віршики якихось Ліни Костенко та Софії Майданської. Я
читав їх, читав, так нічого й не зрозумів. Ви друкуєте все, що не попадя,
аби журнал заповнити. А мої щирі та зрозумілі вірши ви не друкуєте. Бо ви
там усі бюрократи й консерватори, до мого таланту вам діла нема, а я,
можливо, другий Шевченко, не кажу вже про Дмитра Павличка та Івана Драча!
І пишу я не про любов якусь, а про працю, яка сьогодні потрібна як ніколи!
Тому вірші мої можна співати на мотив „Ми – ковалі і дух наш молод”.


БЕРІТЬ ЛОПАТУ!

Скрізь отрицательні моменти
Нас тягнуть в одурінь лиху.
Усюди гній та екскременти
Лежать на нашому шляху!

Берись, мій друг, за справи слушні,
Виходь з лопатою на тракт,
І чисть Авгієві конюшні,
Як це зробив колись Геракл!

Немає сумніву нітрохи,
Що ми очистим грязь і гній!
Щоб освітити смисл епохи,
Своєї праці не жалій!

Не будем спати-спочивати,
Як є лайна хоч золотник.
Інтелігент, бери лопату!
Бери лопату, робітник!



БЕРІТЬ МОЛОТ!

Ми ковалі, і дух наш молод,
Своєї праці не жалій!
Берись, мій друг, скоріш за молот,
По наковальні бий та бий!

І хай прокляті бюрократи
Нас тягнуть в прірву лих та бід,
Ти скоро вийдеш в депутати,
Якщо куватимеш як слід!

Не будем спати-спочивати,
Робітники всіх міст і сіл!
І працювати, працювати,
І працювати з усіх сил!

А коли сонце в небосклоні
Закотиться – відпочивай!
Ти витреш піт з лиця долонью,
І сину молот передай!



З доробку Олексія В. (м. Суми):

...Вот подумал я: современому человекови не хватае время, штобы прочитать
какую нибудь толсту книгу. Потому я пришол к авангардному и прогресивному
ришению: ришил перисказать книги извесных писателей вкраце, штобы все кто
хочет прочитать их зделали это быстрей. Так „Война и мир” зайняла у мене
всего 174 страницы, „Обломов” – 51 страницу, „Евгений Омегин” – 22
страницы. Посылал я ети свои труды в други журналы но с „Юности” написали,
шчто моя мысль интересна, но устаревши, с „Новова мира” – што напечатать
меня не можут из за болшого количество других произведень, а с „Молодой
гвардия” и „Смены” не написали вобчше ниче. Сечас жду ответ с „Иностраной
литературе”, но особых надежд уже не маю.

Поетому я решив сночала переверить свой метод на вкраинских журналах, и
вам, в „Прапор”, предлагая свои услуги. Толко вы пришлите мине книги
вкраинських класиков, с переводом на руский, так шчто по украинский я
знаю плохо а по руски пишу хорошо. А я конспектотивно сложу их укратце и
пришлю вам, а вы переведите их обрат на украинский и напечатайть на у
вашем журнале.

Денги мне можна заплатит совсем немношко, но не забуте вказать на первой
страници мое фамилия... 



З доробку Тетяни С. (м. Полтава):

Дорога редакція, посилаю на ваш суд вірша про нерозділену любов. Якщо
ви розумні й чутливі люди, то ви мене зрозумієте вірно та й надрукуєте
мій доробок. А якщо ні — то я надішлю його до інших редакцій, там
надрукують, а вам — ганьба. 


НЕРОЗДІЛЕНА ЛЮБОВ

Я про любов всю жизнь писала,
Та що казати – про любов,
Кохання, себто, мало знала,
Аж поки Гриць мене знайшов.
Той Гриць веселий та красивий,
Дівчата мруть від нього враз,
А він казав: немає сили,
Щоб розлучила колись нас.
Він на портреті на заводі,
Наставник він, і ще студент,
І не давав мені проходів,
Казав: женюся у момент.
Та ми гуляли понад Ворсклой,
Ходили в кіна на сеанс,
А ще дивилися на звьозди,
Раділа матінка за нас.
Я плаття шила свадібне,
Коли цвіли сади,
Та підморгнула Надінька,
І він пішов туди.
Та Надька Кривогузенко
Бізсовісная вкрай,
Украла нареченого,
А я кажу: віддай!
Я стільки плакала й просила:
Скоріш до мене, Гриць, вертайсь!
А він казав: вона вагітна,
І на аборт я гроші дав.
А Надька Кривогузенко
Не хоче це робить,
Ой, підкажіте, людоньки,
Ну що мені робить?
Ото любов проклятая,
Не можу їсть і пить,
Ой, підкажіте, людоньки,
Ну що мені робить?

Дорога редакція, скоріше надрукуйте цього мого вірша, та пришліть мені
два екземпляри вашого “Прапора”, і я кину їм їх у морди! А краще — три,
щоб мені один зостався.
 



З доробку Володимира П. (смт. Богодухів, Харківська обл.):

Шановний тов. Бойко (В.С.Бойко – колишній старший літпрацівник нашого
журналу, автор книжки поезій „Обличчям до багаття” – Прим. Л.К.)!
Я рішив ще раз перевірити Вас на кваліфікацію, тобто чи Ви знову грубо і
сурово завернете і не одобрите до друку мій новий дебют у прозі „День жолудя”.
Це притча. В знаєте, що таке притча? Якщо ні, то спитайте у Валерія
Петровича Дяченка (В.П.Дяченко – колишній зав. відділом критики
журналу – Прим. Л.К.) і взагалі не спішіть з своїм приговором, не
порадившись з ним.

Може, Ваше відношення до мене пояснюється тим, що Вам зробилося відомо,
що я пишу рецензію на Вашу книжку „Обличчям до багатства”? На обложці помилка:
„багаття” вмісто „багатства”, я про це  ще напишу в рецензії. Її обіцяла
надрукувати редакторка Богодухівської районної газети „Серп і молот”, та
Ви не бійтеся. Вона, тобто рецензія, буде самокритична, але правдива. І
не к обличчю Вам прижимати прогресивні літературні сили, тобто мене. Я
проти Вас нічого не маю, а деякі Ваші вірші подобаються навіть моїй жінці
і розведеній з алкоголіком дочці. Вони теж запрошують Вас с Валерієм
Петровичем у гості, можна на дачу мого отставного друга майора під Мерефою.
Там домище великий і є погріб з самогонкою.

Посто скріптум. Свою притчу „День жолудя” я написав на базі старанного
вивчення кращих подібних оповідань у журналах „Прапор”, „Трезвость и
культура”, „Барвінок” та інших дитячих часописах. Але я пишу в дусі сурового
реалізму. А то нічого в нас вроді немає, а потім як з мішка посипалися
наркомани, проститутки і таксомани. Дітей до цього треба привчати змалку,
а не сюсюкати, як з тюленями, ховрашками та сусликами.

Поки що з пошаною.

Уважающий Вас і Валерія Петровича –

                Володимир Федорович П.
                23. 05. 1987 р.

ДЕНЬ ЖОЛУДЯ

(ПРИТЧА)

У лісі празнували День Жолудя. А поскільку до лісу ще не дійшов людський Указ
про шкоду пияцтву та алкоголізму, то свято протікало по-всякому, в тому числі
розхлябано, розхристано і розгнуздано.

Компанія вовків-алкоголіків, некультурно матюкаючись, розпівала латинську
пісню „Ін вино верітас” (не плутати з швейною машинкою „Верітас” – це
істина по іноземному). Гієна торгувала порнографічними відкритками, а
вовкам підспівував заїжджий усурійський тигр, який наполягав, що самогон з
бананів набагато кращий, ніж самогон з бамбуку, а жолудьовий самогон ще
кращий.

Аж тут підвалило ціле кодло Єнотовидних Собак в оточенні Верблюда-наркомана,
тобто вони його стали колом. Верблюд намагався продати свій горб
африканському Крокодилові, щоб купити балдьожних наркотіків: он, мовляв, є
одногорбі верблюди, і він обійдеться одним, зате кайф матиме. Та Крокодил
уже пропив геть увесь аванс, і тепер лежав і плакав крокодилячими сльозами.

-- Виходь за мене заміж! – кричав  п'яний Заєць п'яній Їжачисі.

-- Ах ти, імпотент амбівалентний! – зареготали, пробігаючи мимо, дві
Лисиці-проститутки. – Ти подумай про свою брачну ніч, вона ж колюча,
тобто Їжачиха!

Та Заєць був бухий в дим і закричав на них:

-- За собою дивіться, зарази, тобто проститутки! Щоб вас обох СПІД уколов!

Аж тут пролунав відчайдушний вереск бідолашної Свині:

-- Мерзавці! Як це так: День Жолудя, а мене жодне стерво не запросило!..

Щоб розрадити душевні муки бідолашної Свині, тобто поновити мир і злагоду,
покликали справедливого Ведмедя. Та бурмило був п'яний в пух і прах і
обригав бідолашну Свиню, і за це Шакали-дружинники потягли обох у
витверезитель.

Кенгуру збирало порожну пляшки і складало їх у сумку на животі. Воно не
знало, що кіоск з прийому склотари згорів синім пламенем, підпалений
хуліганськими сусликами.

Скрізь сновигали змії, перекрасившись у брудно-зелений колір...

А дуби стояли і плакали: і оце такий він, День Жолудя?.. І за що ж ми боролися
й родили жолуді?.. І похнюпилися гілками над звірюками і тварюками.

Отак-то, любі діточки: ніколи не пийте горілки, коньяку, спирту, самогону, а
также одеколону і лосьйону – бо ж буде вам таке, як у лісі в День Жолудя!




А тут у мене написалися антиалкоголічні вірші, їх я пропоную Вам, тов. Бойко,
і шановному Валерію Петровичу Дяченку:


ПРО ШКОДУ ПИЯЦТВУ

Петро в бухветі водку пив,
Аж поки тріпера схопив.
Тепер кричить: „Не водка винна,
А лиш бухветчиця Галина!”
Воно-то так. Судить не стану.
Але, звиніть, не в тім вопріс:
Коли б не був Петро той п'яний,
То на Галину б не поліз!

 

АНТИАЛКОГОЛІЧНА АНТОЛОГІЯ

Хто пиячить бормотуху –
Той паскуда і псяюха.
Хто горілку глушить радо –
Кандидат у психопади.
Хто в себе влива коньяк –
Марнотратець і дурак.
А хто вермут ллє у рот –
Той, конешно, ідіот.
А хто квасить алігОте –
Тоже дуже ідіоти.
А хто ріслінг п'є у свято -
До дурдому треба брати.
Хто кайфує від мадери –
Хай сконає від холери.
Хто бухає самогон –
Той суціга і барон.

   (Тут у мене не вийшла остання рифма, треба не „барон”, а „баран”,
та віддайте цей вірш В.П.Дяченку, він підправить із рифмою).
   І на закінчення:

А хто п'є томатний сік –
Той радянський чоловік!



А ще в мене написалися вірші для дітей.

КОЛИСКОВА

На поля і на ліски
Ніч кладе свої позначки:
Тануть в небі зірочки,
Ходить місяць навкарачки.
Спить нескошена трава,
Спить листва рудоволоса,
Десь виспівую Сова
„Колискову” Берліоза


  (Тут треба пояснення: що Берліоз – не той Берліоз, що трамвай відрізав
голову у кіно, а той Берліоз, що німецький композитор з Германії, і
його недавно передавали по радіо).
   І на закінчення:


Засипає все кругом,
Діткам теж пора ложиться.
Спіть, малята, вічним сном,
Завтра в садик не спізніться!


ДІТЯМ ПРО ТУАЛЕТ

Чи в середній, чи в начальній,
В кожній школі, не секрет,
Класи є, і є їдальні,
І, конешно, туалет.
Пам'ятайте щохвилини,
Знайте, друзі молоді,
Так устроєна людина,
Щоб ходити по нужді.
І не треба тут сміятись:
Він нас виручить з турбот.
А раніш прийшлось би мчатись
У кущі чи на вгород.


І ще я створив патріотичні та глобальні вірші про сучасне сьогодення.
Та якщо Вам не сподобається, покажіть їх Валерію Петровичу, а ще лучче
– самому редакторові чи коректорові.

ГЕТЬ РОЗЧАРУВАННЯ!

Не бачить щастя ліве око,
І в правім – тоже темнота.
Я наче пальма одинока,
Що средь пустинь проізроста.
Вже не одну списав сторінку,
Тепер і сам тому не рад:
Мене не розуміє жінка,
А также син-акселерат.
Невже пишу я серед звірів?
Невже творю серед вовків?
Сміються всі, кому я вірив,
Аж пломби падають з зубів!
Чого регочете, паршивці?
Вам би подумать, хто є хто!
Все ваше щастя – в прогресивці,
Надія вся на спрортлото!
Та ще щоб випить на халтуру
Десь бормотухи двісті грам!
А я надіюсь на культуру,
В якій немає місця вам!
І я здаватися не хочу,
Хоч розчарований стократ,
Бо я усе ж таки робочий,
А не якийсь там психопад!
Попереджаю вас зарання
Без різних всячеських прикрас:
Я вб'ю своє розчарування,
Так, як Андрія вбив Тарас!


І Вас, поки що шановний тов. В.Бойко, я попереджаю: якщо Ви не надрукуєте
моїх правдивих та сміливих віршів, я віддам їх до всіх газет, а также на
радіо та телебачення, і всім повідомлю, що Ви сурово знехтували мої твори,
а друкуєте лише своїх друзів та знакомих!

Поки що з повагою – Володимир Федорович П.