Нині я одягла сукню щастя, подаровану тобою.
Правда, вона пасує до волосся мого, кольору очей, серця?
Цей день – один із тих рідкісних, коли душа радістю сяє.
Та мені чомусь лячно бути щасливою,
Бо рай швидко вростає в шкіру, легко просочується в молекули ДНК.
Ти ж знаєш, як я боюся щастя!
Але вчуся бути радісною, усміхненою, сонцесвітлою для тебе,
Бо для себе – важко.
Хочу бути втіхою, долею, зіркою, натхненням тобі завжди і повсюди.
І згодом любитиму себе, наповнену солодким щастям,
Носитиму його, ніби вагітність омріяну,
Слухатиму шурхотіння Господніх крил,
Щодня читатиму його в собі, наче книгу, яка відкривається обраним.
Відчуватиму його краплями дощу,
Подихом вітру,
Мелодією хвиль у ріках бурхливих,
Червоним рум'янцем на щоках своїх, бо шепіт думок твоїх чутиму
Про мене, осонцену.