«Ти – моя волошка, ти моя – ворожка,
Ти гадаєш легко долю по руці...»
Василь Кузан
Ти – моя косичка. Очі – як чорничка,
Подивись на мене. Поцілуй мене.
В нас переплелися і кохання, й звичка,
Павутиння гострого срібне муліне.
Ти такий хороший... Сльози, мов горошок,
Котяться щоками з-під пухнастих вій,
Не рахую роки. Не рахую зморщок,
Бо сьогодні мій ще. Завтра вже не мій...
Ти – солодка мука. Ти – найважча відстань,
Я начаклувала б, але знаю все:
Нам розлука вірна шле недобрі вісті:
Бачу дві дороги – довгі два шосе.
Ти – моя капличка. Ти – моя дзвіничка,
Журавлі курличуть пісню про сумне:
Ти сідаєш в потяг, я ж бо – в електричку,
Будемо далеко – чи любов мине?