Ой на Йвана, на Купала...

Ой на Йвана, на Купала з неба зірка впала у високе вогнище, яке в ту мить намагалося полоскатати голі п'яти вродливої дівчини та схопити її за мережевний поділ білої сорочки із тонкого лляного полотна, дбайливо витканого мозолистими руками її матері. Дівчина засміялася, і в її очах блиснула жовтогаряча іскорка зірки-вогнища. Ця іскорка так само яскраво палахкотіла, коли вона дивилася, як двійко карооких дівчаток з такими ж, як у неї, ямочками на щічках перестрибували через букетик із кропивою, котра , як вона їх переконувала, може обпікати не менше, ніж справжнє купальське вогнище. Щороку в цей день вона вправним рухом робила сапкою невеличку ямку біля стежки і  вставляла в неї букетик із польових квітів і кропиви, закріплюючи його декількома грудками землі. Дівчатка із захопленням перестрибували цей заквітчаний кущик, співаючи десь почуті рядки пісень її юності. А потім такий самий зроблений нею кущик перестрибували її  зеленоокі онучки, веселий щебіт яких ненадовго стихав, коли вона розказувала їм про зірку, що  впала з неба. Вона так і не дізналася, що колись будуть запрошення на театралізовані дійства, де на пагорбі, з якого виднітимуться багатоповерхівки, буде горіти вогнище, відповідно до всіх правил пожежної безпеки, а дівчата в  куплених у торгівельному центрі сорочках танцюватимуть навколо нього добре завчений танок. Ой на Йвана, на Купала з неба зірка впала і загубилася серед яскравого сяйва мегаполіса. Але одна зеленоока жінка, заколихуючи немовлятко,  побачила, як падає купальська зірка, і в її очах переможно загорілася  яскрава жовтогаряча іскорка.