Наснилася любов...

Татьяна Малыш
 Мені наснилася любов, кохання моє перше та нерозділене, юне і чисте, таємне і заповітне, яким воно буває ранньої пори, не скаламучене підозрами і зрадами, не заплямоване навіть єдиним поцілунком. З далини кількох десятків років бачу виразно твої вперто зімкнені вуста, карі очі, кучерявий чорний чуб із нитками сивини, бо в житті твоєму всього було: дружина, діти, коханки, знов дружина, та байдуже мені до того -  аби хоч бачити тебе вряди-годи, словом перекинутися. А життя закрутило, підхопило і розкидало нас навсебіч.   

Наснилася мені вулиця, затоплена білопінним цвітінням садів, залита яскравим весняним сонцем, ми з тобою стоїмо, а між нами чорна неширока рілля, що виблискує масними  скибками вивергнутої плугом землі, ти дивишся на мене і ніжно так усміхаєшся. Як глянула на тебе, -  і затопило моє серце прекрасне і ніжне як пролісок перший, величезне і високе, як хвиля морська, почуття любові. Наче квітка вогниста з пелюстками червоними зажевріла у грудях моїх, наче подих Вічності, наче птаха політ – ти кохаєш мене. Жодного слова, ні дотику, ні жесту – тільки очі промовили  - кохаю.

Прокинулась – і зрозуміла: тебе вже немає на цій землі, тільки кохання твоє і моє буде вічно існувати поза часом і простором.
Мені наснилася любов...