Як покращити стан здоров я школяр в Укра ни

               
             Медикам добре відомо, що 95% дітей, які приходять в перший клас, практично здорові. І у  тих же самих 95% випускників школи діагностують різноманітні захворювання, серед яких вагоме місце займають деформації хребта. Тобто, наша школа формує хворе суспільство, а це є дуже важливим фактором стрімкої депопуляції українського народу. В зв’язку з цим виникають такі запитання: - а хто в нашій школі відповідає за здоров’я школярів? І чого варта   найблискучіша шкільна освіта, якщо вона неминуче призводить до втрати здоров’я  наших дітей?
            І, звичайно ж, виникають традиційні для нашого суспільства ще два запитання: хто винуватий та що робити?
            Не один рік розмірковував я над цими запитаннями і дійшов до дуже невтішних висновків. Мені стало зрозумілим, що повинні в тім, що у школярів виникають деформації хребта, як це не дивно, так звані уроки фізкультури в тому вигляді, якими вони є на сьогоднішній день, тому що ці уроки зовсім не виконують своєї функції збереження здоров`я учнів. Мені стало зрозумілим, що те, що ми звикли називати уроками фізкультури, до останньої не має жодного відношення. На цих заняттях все відбувається точнісінько так, як це було ще задовго до війни. Ті ж самі так звані фізкультурні нормативи, ті ж самі оцінки, ті ж самі спортивні ігри на уроках. Тільки в ті далекі часи  не існувало телевізорів та комп’ютерів, а тому діти весь свій вільний час проводили на вулиці, граючи в різноманітні рухливі ігри, що, в певній мірі, забезпечувало їм  відповідний фізичний розвиток. А як тепер проводять свій позашкільний час наші діти вам відомо не гірше за мене.
         Якось довелось мені почути по радіо виступ високопосадового чиновника із міністерства освіти, який  розповідав про те, які зміни це відомство планує ввести в шкільну  програму занять по фізкультурі.   Почуте мене не те, що здивувало, а, як би це сказати делікатніше, обурило. Цей чиновник  (я не запам’ятав його прізвища та посади) сказав, що відтепер за виконання фізкультурних нормативів оцінки дітям ставити не будуть, а замість оцінок будуть заліки. А якщо учень принесе довідку про те, що він відвідує якусь спортивну секцію, то залік йому поставлять автоматично. Давайте поміркуємо разом, як це буде відбуватися в житті. По-перше, залікова система являє собою не що інше, як ті ж самі оцінки. Тільки колись оцінки ставили по п’ятибальній системі, потім – по дванадцятибальній, а міністерський чиновник пропонує перейти на так звану двоїну систему. Однак, оцінка залишається оцінкою. По-друге, неважко здогадатися, що після цього нововведення до спортивних секцій «підуть» майже всі учні. Тобто, число школярів, які дійсно відвідують ці секції, зрозуміло, практично не зміниться. До тренерів секцій підуть  за відповідними довідками їхні батьки,  і будуть вони  ходити, звісно,  не з пустими руками. Таким чином, міністерство освіти цими новаціями створює ще одну  корупційну схему, від якої школярам ніякої користі, звичайно ж, не буде.
          Далі – ще химерніше. На запитання ведучого передачі про те, як буде відбуватися на практиці ще одна новація від міністерства освіти, а саме – вивчення історії спорта, я почув дуже цікаву відповідь. Оскільки, сказав цей чиновник, діти грають в футбол, то вони повинні вивчати і правила цієї гри. Тобто, якщо декілька учнів якогось класу виявлять бажання грати в футбол, то правила цієї гри змусять вивчати весь клас.
         Це  мене спочатку дуже вразило, а потім я зрозумів, в чому саме  полягає  помилка не тільки цього чиновника, а й дуже великої кількості інших  людей. А помилка зводиться до того, що ці люди  не розуміють, яка насправді різниця між спортом і фізкультурою, часто вони їх ототожнюють.  Нерідко можна  почути від них заклик,  що для поліпшення здоров`я потрібно займатися  спортом. Так і хочеться запитати в цих людей, а яким саме видом спорту вони рекомендують займатися? Для початку хотілося б тільки уточнити: професійним, чи аматорським? Звісно, що професійний спорт здоров`я не покращує, скоріше, навпаки, бо хто з вас чув про спортсменів –професіоналів  довгожителів?  А якщо аматорським – яким саме? Футболом, спортивним бриджем, чи екзотичним керлінгом?  Продовжувати перелік?
          Тож давайте спробуємо розібратися, що таке спорт, а що таке фізкультура. Аматорський спорт є ніщо інше, як гра, розвага, а професійний спорт це перш за все дуже великі гроші та видовище, за яким спостерігають мільйони людей. Невже гра або видовище здатні зміцнювати здоров`я людини та продовжити тривалість її життя?
           На відміну від спорту фізкультура є виховання, саме виховання фізичної основи існування людини. А тому вам, шановні читачі,  стане зрозумілим моє прагнення до того, щоб у школі на уроках фізкультури дітей навчали саме елементам культури будівництва власного тіла.  Як не прикро про це говорити, але саме в школі природній процес фізичного виховання дітей зупиняється. Я на цьому моменті спинюся трішки пізніше.
             Останнім часом мене постійно переслідує таке питання: - ось одна людина навмисно (та навіть не навмисно)  завдала шкоди здоров’ю іншій людині. Суд в такому випадку призначить винуватцю якусь міру покарання. А як же ж бути в випадку, коли в школі існуюча система освіти завдає непоправної шкоди здоров’ю школярів? Чомусь хочеться згадати дещо цинічне ствердження якогось політика: коли гине одна людина – це трагедія, а коли гинуть мільйони – то це вже статистика. То чи  повинен хтось нести якусь відповідальність за статистику втраченого  в школі здоров`я наших дітей та онуків? Чи все повинно так і продовжуватися? Я вважаю, якщо міністр освіти не володіє інформацією про стан здоров`я школярів, то це свідчить про його службову недбалість, а якщо знає і нічого не робить для поліпшення ситуації, то це вже  називається недбалістю злочинною. Можливо, неодноразові публікації в ЗМІ про те, що українців вже через 10 років повинно залишитись всього 35 мільйонів, а ще через 20 – взагалі 25 мільйонів,  є доказом стратегії певних сил,  які ведуть себе в нашій країні як загарбники та проводять політику «зачистки» території?
              Так що ж я пропоную для відновлення саме фізичного виховання в школі? Мої пропозиції дуже прості, конкретні і зрозумілі. Я пропоную відмінити фізкультуру в школі в тому вигляді, якою вона є на сьогоднішній день. Я вважаю за потрібне негайно відмінити так звані фізкультурні нормативи, тому що вони не тільки не сприяють поліпшенню здоровя школярів, а стають інколи смертельно небезпечними для них. Згадайте, скільки школярів померли на уроках фізкультури саме через їх намагання отримати позитивну оцінку під час виконання нерідко непосильного для конкретного учня нормативу (а існуючі нормативи в змозі виконати не більше 30 відсотків школярів).  Я пропоную також  відмінити взагалі  оцінки на уроках фізкультури та відмінити заняття спортом під час цих уроків.
              Перед тим, як я перейду до того, а якими ж повинні стати уроки фізкультури, я спробую розповісти, а як же з’являються різноманітні хвороби у наших дітей під час їх навчання в школі. І почну я свою розповідь з того, як виникають у школярів різноманітні деформації хребта.
               Давайте прослідкуємо за поведінкою дітей від самого їхнього народження. Батьки своїм дітям при їх народженні передають їм дуже великий запас так званої природженої енергії. Саме вона, ця енергія, заставляє малюка весь час рухатися. Спочатку він  повзає, потім вчиться триматися на ногах, потім починає ходити. Англійські вчені підрахували, що до того часу, доки дитина стане міцно триматися на ногах, вона неодмінно впаде разів двісті. А заставляє дитину весь час рухатися, незважаючи на падіння, отой самий великий запас енергії, надлишок якої не дає їй  змоги відчувати себе спокійно. Теж саме відбувається і у дошкільнят. Зверніть увагу на те, що вони майже ніколи спокійно не ходять. Вони бігають, підстрибують, розмахують руками, тобто, вони весь час перебувають в русі, що забезпечує дітлахам рівномірний фізичний розвиток. Тобто, триває природній процес впровадження в їх життя елементів фізичної культури, який розпочався з перших днів існування дитини,  а саме – матуся масажує немовляті животик, водить її ручками та ніжками, купає дитину, виносить її на свіже повітря – а все це і є елементами фізичної  культури.
            Та ось діти прийшли в перший клас і буквально відразу вчителька їм розповідає про те, що тепер вони є  учнями, що вони повинні дотримуватися шкільної дисципліни, уважно слухати вчителів, не заважати нікому на уроках, не розмовляти, не крутитися і багато ще чогось. А в той час, коли вчителька розповідає про правила поведінки, якийсь учень (назвемо його Петриком) почав змінювати свою позу, бо в нього за терпли м’язи, та й отой самий надлишок енергії вимагає від нього бодай хоч трішечки поворушитися. Вчителька зреагує на це негайно: - я сказала, що на уроках потрібно сидіти спокійно, а не крутитися. Це стосується і тебе, Петрику. У тебе що, шило в одному місці?..   А якщо Петрик знову почне ворушитися, то він в очах вчительки вже стане потенційним порушником класної дисципліни. Тому діти в класі приймають такі пози, які дозволяють їм якось справлятися зі значним  статичним навантаженням на їхню ще не зміцнілу мускулатуру. Тут потрібно зауважити, що статичне навантаження на м’язи  переноситься значно важче, аніж динамічне.  Те, що діти перебувають в вимушених позах, які неодмінно будуть деформувати їхні хребти, залишається поза увагою вчителя.  Першопричиною виникаючої у школярів деформації хребта є земне тяжіння. Саме воно схиляє голову та хребет дітей, і тому є тільки один засіб боротися з ним.  Щоб м’язи могли боротися із земним тяжінням, потрібно їх зміцнювати, а зробити це можуть тільки ціле направлені фізичні вправи. До речі, а як ви, шановні читачі, вважаєте - чи справді школярикам зберігати осанку допомагають оті важкенькі ранці, які вони вимушені носити на спині кожного дня?
              Повинен сказати про те, яку небезпеку для людини несе деформація хребта. Окрім неминучих больових синдромів, вона провокує виникнення різноманітних хвороб  внутрішніх органів внаслідок порушення їх нормальної  регуляції травмованим цією деформацією спинним мозком. Гіппократ мав рацію, коли казав: якщо у людини багато захворювань – винний в цьому спинний мозок.  Недарма східна медицина приділяє надзвичайно велику увагу збереженню нормального стану хребта.
             Тепер прийшов час, коли я повинен звернути вашу увагу на ще  одну малопомітну, але дуже небезпечну ситуацію, яка вкрай негативно впливає на здоров`я наших дітей. Мова піде про те, що майже у семи десяти відсотків дітей (а від так і у дорослих) тип дихання неправильний. Про це потрібно розповісти трішечки детальніше. Як відомо, існує три типа дихання: грудний (який відбувається за рахунок скорочення міжреберних м’язів), черевний, або діафрагмальний (за рахунок скорочення діафрагми) та змішаний тип. При грудному типі дихання повітря заповнює, в основному, тільки верхні відділки легенів. Нижні (базальні) відділки, де зосереджена найбільша кількість дихальних елементів - альвеол, при цьому типу дихання повітрям заповнюються вкрай незадовільно. Саме це й призводить до дуже негативних наслідків. Ці небезпечні наслідки гіповентиляції базальних відділків легенів можна поділити  на дві групи. По-перше, гіповентиляція нижніх відділів легень сприяє тому, що патогенні  мікроорганізми, які в них потрапили, в цих умовах знаходять майже ідеальні умови для свого існування. Вони швидко активізуються і викликають розвиток запального процесу в тканинах легенів та бронхів. Розвиваються запалення легенів (пневмонія) та бронхіт, який має тенденцію до затяжного перебігу та швидкого переходу в хронічну форму. А це  призводить до суттєвого погіршення здоров`я людей та їх передчасної смерті. На підтвердження ролі саме гіповентиляції в розвитку цих запальних процесів є той  незаперечний  факт, що пневмонія ніколи не з’являється на верхівках легенів, а  стовідсотково діагностується саме в зоні гіповентиляції.
              Інший наслідок неправильного типу дихання полягає в тому, що при цьому організм недоотримає певну кількість кисню, необхідного для його нормальної життєдіяльності. Щоб краще розібратися в цьому питанні, необхідно звернутися до такої науки як біохімія. Мабуть, всім відомо, що для забезпечення існування організму, окрім вітамінів та мінералів, потрібні ще й білки, жири та вуглеводні. Ці продукти забезпечують організм необхідною для нього енергією. Для того, щоб вивільнити із цих продуктів харчування енергію, в організмі людини існують дві ферментні системи. Перша  має назву цикл три карбонових кислот або цикл Кребса (по імені німецького біохіміка, який, до речі, за його відкриття одержав Нобелівську премію). Ця ферментна система повноцінно функціонує тільки за умови наявності в організмі необхідної кількості кисню, а тому вона і має назву аеробної.  Друга ферментна система є анаеробною, тому що хімічні перетворення харчових продуктів в ній, тобто їхній метаболізм, відбувається без участі кисню. Метаболізм білків має деякі особливості, тому що головна їх роль полягає  не тільки в здатності забезпечувати організм енергією, а й  в тім, що вони являють собою пластичний матеріал, необхідний для синтезу власних білків. Тому давайте розглянемо процес метаболізму тільки  жирів та вуглеводнів. Незважаючи на все їх різномаїття, загальним для них є те, що всі вони складаються з трьох хімічних елементів, а саме кисню, водню та вуглецю.  В аеробному циклі і вуглеводні і жири окислюються до своїх кінцевих продуктів – води та вуглекислого газу, звільняючи при цьому максимальну кількість енергії. А в анаеробному циклі процес окислення до кінця не доходить, а зупиняється на етапі появи молочної кислоти. Цей етап має велике значення для організму, тому що в цій анаеробній системі, окрім вивільнення певної кількості енергії, відбувається багато різноманітних  біохімічних процесів.  Серед останніх є і синтез власного жиру. Останній відіграє дуже важливу роль, він не тільки є стратегічним запасом енергії, але й є основою для утворення великої кількості необхідних організму речовин (наприклад, життєво необхідного холестерину або легеневого сурфактанта) та приймає участь у різноманітних регуляторних процесах.
             Якщо в організмі достатньо кисню, то обидві системи працюють злагоджено і метаболічний  процес відбувається без порушень. А якщо кисню не вистачає, утворюється надлишок недоокислених продуктів. Останні, як правило, токсичні і  дуже активні в хімічному відношенні, а тому вступають у взаємодію з клітинними білками, ушкоджуючи їх та порушуючи їх функцію. Поступове накопичення пошкоджених, дефектних білків призводить з роками до передчасного старіння організму та його передчасної смерті.
             Іншим наслідком дефіциту кисню в організмі людини являється розвиток ожиріння. Це відбувається тому, при окисленні тієї ж глюкози в аеробному циклі виділяється  в 19 разів більше енергії, аніж при її окисленні в циклі анаеробному. Одна молекула глюкози в аеробному циклі сприяє утворенню 38 молекул АТФ (аденозинтрифосфату) – своєрідного акумулятора енергії, в той час, як в циклі анаеробному - тільки 2 молекули.   А тому при дефіциті кисню в організмі людина, яка з’їла достатню кількість їжі, не отримує відповідну кількість енергії. У людини знову з’являється відчуття голоду і вона змушена вживати ще якусь порцію харчів. Частина цієї додаткової порції їжі піде на компенсацію недоотриманої енергії, а частина – в анаеробний цикл, де з неї утвориться якийсь надлишок жиру.
       Потрібно сказати, що всі негативні наслідки як від появи деформацій хребта, так і від метаболічних порушень виникають непомітно, вони формуються роками, десятиліттями, але наслідки від цих порушень для людини завжди дуже і дуже небезпечні.
       Уявимо, наприклад, що в результаті порушень метаболізму в організмі  щодня утворюється додатково всього два грама жиру. Існує якийсь спосіб це зафіксувати? Звісно ж – ні. Пройшов рік і у школяра з’явилося біля семисот грамів зайвої ваги, що теж малопомітно.  Але, отримуючи атестат зрілості, у нього вже буде понад 7 кілограмів зайвої ваги. Цей процес накопичення жиру буде весь час постійно  продовжуватися і коли людина досягне  40 років, у неї вже буде встановлений діагноз «ожиріння». Темпи розвитку ожиріння залежать від рівня дефіциту кисню в організмі людини. Чим більше недостає кисню в організмі, тим швидше розвивається ожиріння і ніякі дієти позбутися його не допоможуть.  До речі, кожен другий житель нашої країни має зайву вагу, а у двадцяти відсотків населення діагностують ожиріння (пам’ятаєте про 70% людей з неправильним типом дихання?). Останнє, в свою чергу провокує розвиток раннього атеросклерозу, гіпертонічної хвороби, цукрового діабету, появи інсультів та інфарктів, ураження опорно-рухового апарату та інших захворювань, тобто, виникає стан, який в медицині називають синтропією. Існуюча на сьогоднішній день статистика стверджує, що від ожиріння на земній кулі вмирає більше людей, аніж від голоду.
         Всі вищезгадані хвороби, які діти отримали під час їх навчання в школі, неодмінно будуть в майбутньому завдавати (і завдають!) державі величезних багатомільярдних економічних втрат (лікарняні листки, вартість лікування, недовироблена продукція, рання інвалідізація,  передчасна смерть та інше).
              Тепер, оскільки на запитання: - хто ж винуватий   відповідь знайшлась, давайте спробуємо знайти відповідь і на найголовніше запитання – а що ж робити?  На початку цієї статті я запропонував відмінити фізкультуру в школі в тому вигляді, якою вона є на сьогоднішній день. Замість всіх цих нормативів вчитель фізкультури повинен буде зосередити свою увагу на виконані всього трьох,  максимум чотирьох  завдань. Перш за все йому  потрібно буде навчити учнів правильно дихати та закріпити це уміння у них назавжди. Другим завданням цього учителя  буде роз’яснити школярам важливість мати правильну, красиву, елегантну осанку та навчити їх (і привчити!) виконувати фізичні вправи для зміцнення саме тих груп м’язів, які  утримують хребет людини в його фізіологічному стані (тобто м’язів шиї, плечового пояса, спини та живота). Тобто, ці вправи повинні стати для дітей такими ж необхідними, як, наприклад, потреба мити руки та чистити зуби. Одночасно з цим вчитель має виконати третє завдання, а саме навчити школярів умінню розслаблюватися як в фізичному, так і в психологічному плані, що дуже і дуже знадобиться їм в майбутньому. Цей надзвичайно важливий процес неодмінно буде супроводжуватися як відповідними  фізичними, так і спеціальними дихальними вправами, які гармонійно вписуватимуться в загальну схему проведення уроку. Саме тоді діти (а вони з часом стануть дорослими) будуть  здатними боротися з різноманітними стресовими ситуаціями, які неодмінно з’являтимуться в їхньому житті, не звертаючись за «допомогою» до паління, вживання алкоголю та наркотиків.  Методика  навчання цим релаксаційним  прийомам  добре відома всім учителям фізкультури, тож застосовувати її  буде досить просто. І, можливо, було б корисно  під час цих практичних занять поєднати  процес їх освоєння  з навчанням школярів також умінню падати, що дуже знадобилось би їм в майбутньому. Запитайте травматологів і вони розкажуть про страхітливу статистику травматизму, пов’язаного саме з падінням людей, особливо під час майже постійних зимових голо льодів.
         Скомпонувати таку уніфіковану програму проведення занять по фізкультурі досить просто, всі складові її добре відомі кожному вчителю фізкультури.  Тому для реалізації запропонованого  проекту не потрібно ніяких додаткових коштів, ніякого спеціального обладнання, він буде успішно працювати в кожній школі, як у великій, так і у самій маленькій. А якщо це так, то що може завадити реалізації  його вже в найближчій час? Чи розрекламовані реформи в системі освіти  і далі будуть тільки їх імітацією?
         Фізкультура повинна стати головним предметом в програмі шкільних занять, тому що саме  вона забезпечить міцне  здоров`я школярам, а знання  з різних предметів завжди при необхідності неважко і надолужити.
            Заняття фізкультурою в школі повинні проводитися якомога частіше, в ідеалі – кожного дня (принаймні, в початкових класах). Контроль за ефективністю таких занять на уроках фізкультури   дуже простий і зрозумілий. Двічі на рік учні проходять обстеження, при цьому фіксують динаміку таких показників як вага та зріст, результати  спірометрії та станової динамометрії. Звертається увага також на  осанку дітей з метою виявлення можливих проявів викривлення хребта. Технічно провести такий контроль дуже просто, при цьому відпадає потреба в запланованих урядом комплексних  медичних оглядів школярів.
            І наостанок. А як же заняття спортом – запитаєте ви?  Саме школа повинна залишитися базою для функціонування різноманітних спортивних секцій, відвідувати які учні будуть за власним бажанням в позашкільний час. В цих спортивних секціях будуть, при їх бажанні, працювати ті ж самі шкільні вчителі фізкультури, що надасть їм можливості отримати додатковий заробіток.
       І вже зовсім останнє:  якщо б у вас, шановні читачі, була б можливість вибору, в яку  школу ви відправили б своїх дітей: в звичайну, чи в ту, про яку я мрію?