усіх, кого ти кохала,
завжди берегтиме доля,
молися, щоб сили стало
дійти до вершечка поля,
коли ти мене покличеш –
тоді я піду без жодних
питань, оминувши квіти,
що стелять мені господнє
барвисте духмяне слово
під ноги, воно ростиме,
всі ті, кого я кохала,
аби ви мене простили
за те, що була такою,
якою незручно бути,
за те, що поклала сили,
щоб ваші гріхи спокути,
за те, що ховала сльози
і сміх в рушники багряні,
за те, що міняла спокій
на ночі медово-п’яні ,
за те, що були найкращі
кого я кохаю й досі.
за те, що мені не страшні
своєї душі покоси,
аби ви жили під небом,
а я ні на що не здатна,
тобі тільки, Боже, треба
вогонь той…
чи благодатний?
14/6/2013