Останній отаман
Аркадій Польшаков
Дінара Польшакова
Оригінальний сценарій
Акт перший – Дитинство Петра
НАТ. 1690 РІК, ВЕЧІР, УКРАЇНА, ДНІПР.
Камера панорамує красу Дніпра, круч, пагорбів, гаїв, прибережного села, зоряного неба. На цьому фоні за кадром читається вірш.
(ЗК).
Сіяють зіркі у горі, в Чумацькому Шляху,
Народився Вкраїні він, в зеленому гаю.
Народився з гумором, був не чернець-монах,
Він кожною квіткою, Країною, пропах.
Зробив багато доброго, за все своє життя -
Невже все піде прахом, в минуле, у небуття?
***
О, ні! Зірковім шляхом він поверніться до нас,
Калниш братів християнських в Січі від смерті спас,
В піснях, віршах воскресне і буде довго жити,
Бо над його Країною - Чумацький Шлях лежить!
ІНТ. ВЕЧІР, СПАЛЬНЯ В УКРАЇНСЬКОЇ ХАТІ, ОБСТАНОВКА 17-го СТОЛІТТЯ.
В спальні Агафія - жінка років 35-40, гарна, кароока, з вінком-косою закрученою на голові, одягнута в вишиванку.
Жінка сидить на краю ліжка де спить її син Петро Калнишевський.
Вона поправляє одіяло над сплячим сином і тихо співає пісню, яка звучить трохи сумно:
АГАФІЯ.
Схилилась козачка над сплячим сином,
Співала йому, засинай міцним сном,
Ти виростиш сильним, як батюшка твій,
Таким же, як батька, рубака лихий.
Твій батько в поході в далекому краю,
Загинув хоробро в нерівному бою,
Він з вірою в Бога, з молитвою в устах,
Залишив у спадок нам пам'ять в хрестах...
***
Він з вірою в Бога, з молитвою в устах,
Залишив у спадок нам пам'ять в синах...
НАТ. ВЕСНА, ПАХМУРНИЙ ДЕНЬ, ЛЬОДОХОД НА РІЧЦІ.
Натовп народу на березі. Усі дивляться як дивовижно з шумом труться бік обік і пливуть по річці криги, як виростають на закрутках тороси.
У самої води стоять дівчина Марина і два хлопця Петро і Павло, їм по 12-13 років.
Камера зупиняється на крижині, де жалібно скиглить руде цуценя.
Дівчина побачила цуценя і звертається до хлопців.
МАРИНА (схвильовано).
Ой, дивіться цуценя пливе на крижині!
ПАВЛО (байдуже).
Дурне щеня, може потонути.
МАРИНА.
Шкода його, хлопці, треба врятувати малого!
ПАВЛО (обурено).
Ти що! (пауза)
Самому можна потонути! Ні я не полізу за ним!
МАРИНА (благально).
Петро, невже нічого не можна зробити?
ПЕТРО (здвигнувши плечима).
Я попробую!
Петро знаходить на березі довгу палицю, стрибає на мимо пропливаючу крижину. Відштовхуючись і підгрібаючи палицею пливе. Там де можливо перестрибує з крижини на крижину.
НАТ. ПАХМУРНИЙ ДЕНЬ, ЛЬОДОХОД НА РІЧЦІ, БЕРЕГ.
Натовп народу на березі, серед них мужики, жінки. Вони бачать хлопця якій стрибає з однієї крижини на другу в напрямки до крижини з цуценям.
МУЖИК 1 (схвильовано).
Ти куди поліз пацан, потонути хочеш!
МУЖИК 2.
Повертайся зараз же!
ЖИНКА 1(схвильовано).
Мужики, куди ви дивитеся, поверніть хлопця!
МУЖИК 1.
Як його повернути назад, човен треба знайти!
ЖИНКА 2.
Так шукайте човен мужики, хлопчисько може потонути!
НАТ. ПАХМУРНИЙ ДЕНЬ, ЛЬОДОХОД НА РІЧЦІ, ПЕТРО НА КРИГІ.
Крупній план - Петро важко дихає, у нього мокре від поту обличчя. Він стоїть на криги з цуценям. Бере його на руки, щеня радісно скавчіть.
НАТ. ПАХМУРНИЙ ДЕНЬ, НАТОВП НАРОДУ НА БЕРЕЗІ РІЧЦІ.
Жінка 1, Марина, Мужик 1- кричать Петру з берега.
ЖИНКА 1.
Хлопчик, повертайся назад!
МАРИНА.
Петро, повертайся!
МУЖИК 1.
Пацан, будь обережним!
НАТ. ПАХМУРНИЙ ДЕНЬ, ЛЬОДОХОД НА РІЧЦІ, ПЕТРО НА КРИГІ.
Петро відповідає кричущим с берега.
ПЕТРО.
Я зараз!
Він сує цуценя за пазуху, повертається назад. Стрибає з крижини на крижину.
Одна з крижин розколюється під ним на дві частини.
НАТ. ПАХМУРНИЙ ДЕНЬ, НАТОВП НАРОДУ НА БЕРЕЗІ РІЧЦІ.
Марина, жінки та мужики бачать як розколюється під Петром крижина.
МАРИНА.
Ой, мамочки!
Жінка 2 схвильовано звертається до мужиків які тягнуть човен до річці.
ЖИНКА 2.
Гей мужики, швидше тягніть човен!
НАТ. ПАХМУРНИЙ ДЕНЬ, ЛЬОДОХОД, ПЕТРО НА КРИГІ.
Петро утримується від падіння в воду. Він перестрибує на більшу крижину.
Далі у берега одна вода. Він стоїть на крижині і гребе палицею до берега.
Сильна течія несе його крижину прямо на крижаний затор.
Камера показує як крижини налітають одна на одну, зі скреготом ламаються і йдуть під воду.
НАТ. ПАХМУРНИЙ ДЕНЬ, НАТОВП НАРОДУ НА БЕРЕЗІ РІЧЦІ.
Марина, жінки, мужики, люди на березі бачать в яке небезпечне місце несе кригу з Петром.
МАРИНА (від жаху хреститься).
Господи, спаси, допоможи Петру дістатися до берега!
ЖИНКА 1 (схвильовано).
Мужики, що ви там возитеся, швидше спускайте човен на воду!
МУЖИК 1.
У човна весел немає!
ЖИНКА 2.
Палки на березі візьміть і ними гребіть!
МУЖИК 2.
Ні, нам не встигнути!
НАТ. ПАХМУРНИЙ ДЕНЬ, ЛЬОДОХОД, ПЕТРО НА КРИГІ.
Петро щосили гребе до берега. Сильна течія несе його крижину прямо на затор.
Між ним і берегом, заважаючи дістатися до нього, пливуть невеличкі крижини.
Він стрибає на одну з них, а потім стрибає далі, але у берега одна із крижин розколюється під ним. Петро опиняється у крижаній воді.
НАТ. ПАХМУРНИЙ ДЕНЬ, НАТОВП НАРОДУ НА БЕРЕЗІ РІЧЦІ.
До Петра по берегу біжать мужики.
Петро бреде по воді до берега.
Підбігає мужик 1.
МУЖИК 1.
Пацан, давай руку!
ПЕТРО.
Та я тут сам уже виберуся! Води по коліно!
Він виходить на берег, з чобіт у нього тече вода.
МУЖИК 2.
Скидай чоботи! Вилий з них воду!
ПЕТРО.
Зараз!
Підбігла до нього Марина. Петро звертається до неї.
ПЕТРО (виймає за пазухи цуценя).
Марина візьми потримай цуценя! Мені з чобіт треба вилити воду.
Марина бере на руки цуценя.
Петро знімає чоботи і виливає з них воду.
Їх оточує натовп людей.
МУЖИК 1 (качає головою).
Ну ти, хлопчина, справжній козак!
МУЖИК 2.
Так, сміливій хлопець, не кожен зважиться на таке!
ЖИНКА 1 (турботливо).
Хлопчик, тобі треба терміново додому, переодягнутися потрібно, а то захворієш.
МАРИНА.
Петро, швидше побігли до дому!
До них приєднався Павло і вони разом, з цуценям на руках у Марини, швидко йдуть геть від берега.
По дорозі Павло говорить Марині.
ПАВЛО (виправдується за свою бездіяльність).
Я б теж поліз рятувати цуценя, якби нога не боліла.
МАРИНА (мовчки дивиться на нього, ніби гривню втратила).
НАТ. ЛІТО, СОНЯЧНИЙ ДЕНЬ, УКРАЇНСЬКА ХАТА, ДВІР АГАФІЇ.
Сусідський півень через дірку в огорожі, пролізає у двір Агафії, розгрібає землю пазуристими лапами і щось клює.
Петро стоїть у крильця з самодільним луком. До двору заходить Павло.
ПАВЛО (запитує).
Петро, завтра у нас сутичка з Підгорівцями, ти як готов?
ПЕТРО.
Не хвилюйся! Ми хлопців з Підгори били, побіждали не раз і на цей раз поб’ємо.
ПАВЛО.
Я бачу ти зробив новій лук зі стрілами. Дай стрільнути.
ПЕТРО.
Почекай, треба по-перше самому випробувати його.
Петро довго і старанно цілиться з лука в мішень - гарбуз якій росте під тином.
Петро стріляє, стріла зачепила гілочку вишні, зміняє напрямок польоту і попадає прямо під хвіст сусідського півня.
Півень від страху, кричить: «Ку-ка-ре-ку-у-у!» і біжить до курника, де перелякані кури піднімають страшенній переполох.
Петро з Павлом ховаються в сараї.
НАТ. ДЕНЬ, ДВІР СУСІДКИ ТІТКИ МОТРІ.
Тітка Мотря, вибігає з хати на шум в курнику. Бачить півня, під хвостом якого стирчить довга стріла з яскравим пером на кінці. Вона голосить.
МОТРЯ.
Вбили! Вбили, чортенята!
Мотря бігає по двору за півнем.
НАТ. ЯСНИЙ ДЕНЬ, ДВІР ТІТКИ МОТРІ.
На шум, крики Мотрі(Вбили!)збігаються сусіди.
Вони бачать смішну картину.
Люди жартують над нею, а Мотря відповідає їм.
Ющенко.
Тепер у тебе не півень, а скоморох безкоштовний!
МОТРЯ(сердито, в запалі).
Сам ти скоморох і блазень царя Гороха! Думаєш, якщо папаху на себе натягнув, так і розумніший став.
ЧЕМЕРИС (підігрує).
Ось це півень у тебе, Мотря, і шампур не треба, щоб гарну закуску приготувати!
МОТРЯ.
Я тобі сама шампур вставлю куди треба, мало не буде!
НАЛИВАЙКО.
Ти, Мотря, гетьманську грамоту від писарчука на нього отримай. Зі грамотою такий півень з шампуром на базарі дорожче буде коштувати.
МОТРЯ.
Я сама тобі грамоту випишу і на лоб приліплю!
До двору виходить дід Петра - Георгій Незамай. Він вийшов із хати подивитися, що там таке шумливе трапилося.
ДІД НЕЗАМАЙ.
Що тут трапилось?
МОТРЯ(баче діда, припиняє суперечку з натовпом і накидається на нього).
Ах ти чорт лисий, твої бусурмани мого кращого півня зіпсували! Та ти знаєш скільки я грошей за нього заплатила! Та такого півня у всьому селі нема. Він один тут курей у всій окрузі обслугував...
Так Мотря голосила хвилин десять без перепочинку на все село.
ДІД НЕЗАМАЙ.
Вистачить голосити, якщо хочеш, куплю твого пустодзвона. Хороший з нього бульйон вийде.
МОТРЯ.
Я з тебе сама бульйон сварю. Та я на вас скаржитися до самого отаману піду, а якщо він (не отаман, а півень), не приведи Господь, здохне, то скаргу на вас генеральному судді в Січі подам!
ДІД НЕЗАМАЙ.
Нехай твій пустодзвін не бігає по чужих дворах і курей чужих не псує, тоді в нього ніхто стріляти не буде...
Дід Георгій Незамай в серцях плює на землю і іде до себе в хату, а тітка Мотря ще довго його із-за паркана проклинає і загрожує хлопцям вуха надерти.
НАТ. ЯСНИЙ ДЕНЬ, ДВІР АГАФІЇ, САРАЙ.
Пристрасті, скарги між сусідами трохи вщухли, закінчилися.
Петро з Павлом потихеньку вибираються з сараю, де ховалися весь цей час, і городами драпають подали з двору.
ЮЩЕНКО (баче в огороді Петра, говорить).
Петро, добре стріляєш, справжній Калниш-стрілок.
ЧЕМЕРИС(добавляє).
У весь в батька пішов!
ПЕТРО (скромно похиляє голову, відповідає).
Та я ненавмисно влучив у півня!
(ЗК).
З їх легкої руки, з тієї пори Петра стали називати не інакше, як Калниш - стрілець. І на це отримане в дитинстві прізвисько він не ображався. Може, цей курйозний випадок, і був тим поштовхом, який привів його в Запорізьку Січ, а завзятості, працьовитості, розуму та наполегливості йому було не позичати.
НАТ. ЛІТО, СОНЯЧНИЙ ДЕНЬ, РІЧКА, ПЕСЧАНИЙ УКОС.
Крупний план - Петро лежить загорає на пісочку, рядом пес Рудий, хлопцю вже років 14, але він виглядає значно старше своїх років.
Загальний план - вдалині показується загін запорізьких козаків, чоловік 10. Загін наближається до річки.
Крупний план - Петро побачив козаків, встає і чекає їх.
Козаки під’їджають до річки, злазять з коней, прив’язують їх до дерев та кущів, знімають з себе амуніцію, зброю та одежку. Потім весело, з шумом і гамором кидаються гурбою у воду.
Петро із заздрістю дививится на напівголих міцно збитих молодих хлопців, що купаються у річці і про себе каже:
ПЕТРО
Ось би добре поїхати з ними на Запорізьку Січ.
До Петра підходить козачій осавул.
ОСАВУЛ.
Хлопче, ти з тутешніх?
ПЕТРО.
Так, дядько, я з Пустовійтівки!
ОСАВУЛ.
Як тебе звуть?
ПЕТРО.
Петром! Мій батько теж колись був козаком на Січі.
ОСАВУЛ.
А як його звали?
ПЕТРО.
Іваном Калнишевським!
ОСАВУЛ.
Так ти його син!
ПЕТРО.
Так!
ОСАВУЛ (сумно).
Знав я твого батька, вин в Криму загинув!
Осавул закурює трубку з тютюном і ворушить патли на голові Петрика.
ПЕТРО (здивовано).
Ви знали мого батька!
ОСАВУЛ.
Так, синку! Він служив у нашому курені. Хороший був рубака. На жаль загинув у бою під Перекопом.
ПЕТРО.
Як загинув мій батько?
ОСАВУЛ (сумно).
Під Перекопом нас оточила татарва, так вин з товаришем прикривав наш відхід. Кажуть він тоді добре порубав татарву, на жаль один осман застрелив його з рушниці.
Осавул замовкає, згадуючи загиблого товариша. Потім питає Петра:
ОСАВУЛ.
Ну, а як ти тут живеш?
ПЕТРО (здвигнув плечі).
Та так собі, пасу худобу, допомагаю матері в огороді і по хаті, в річки рибу ловлю.
Так і живу, хліб жую!
ОСАВУЛ.
Так, погано без батька!
ПЕТРО.
А вас як звати!
ОСАВУЛ.
Мене на Січі всі звуть Семен Кочубей.
ПЕТРО.
А можна мені покуріти тютюну з вашої трубці?
ОСАВУЛ.
Та ти ще малий!
ПЕТРО.
Нічого, я трошки курну.
ОСАВУЛ.
Ну, на, спробуй!
Осавул простягає Петру трубку з тютюном. Петро, бере з рук козака трубку, і затягується по-справжньому в перший раз.
От їдкого диму із люльки, у нього перехоплює подих в горлі, і він кашляє. Від їдкого кашлю у нього виступають сльози на очах.
Козаки, які бачить це, сміються.
НАТ. СОНЯЧНИЙ ДЕНЬ, РІЧКА, ПЕСЧАНИЙ УКОС.
Козаки закінчили купатися і виходять на берег.
Вони окружають осавула і Петра, учать його уму – розуму.
ОСАВУЛ.
Малий ти ще курити люльку, треба трохи підрости і будеш справжнім козаком.
Як твій батько Іван Калнишевський.
КОЗАК 1.
Так він син Калниша?
ОСАВУЛ.
Так, він син козака Івана Калниша!
ПЕТРО.
Дядько Кочубей, візьміть мене з собою на Січ.
ОСАВУЛ.
Та ти малий ще, і мати тебе не відпустить!
ПЕТРО.
Не малий я, вже пасу корів, телят!
КОЗАК 2.
А ти Петро знаєш приказку про запорізького козака?
ПЕТРО.
Ні, не знаю!
КОЗАК 2.
Тоді слухай! Запорізький козак народжується для того, щоб: у 3 роки пасти гусей; у 6 - свиней і кіз, потім велику рогату худобу; у 13 - навчитися читати і щипати сусідську дівчину Марину; у 16 - відбуті зброєносцем у Запорозьке Військо, в 20 - сходити в похід з козаками на перший «божий промисел» до татар у гості в Крим; в 25 - одружитися з Мариною, в першу шлюбну ніч де-небудь в гречці зроби з нею мале козача; у 45 - стати осавулом і вчити уму таких же хлопців як був сам; у 65 - вчити внуків співати запорізьких пісень; в 75 - завести пасіку, бути батьком козаків, захисників вітчизни і сидить серед Дідів на Запорізькій Раді; у 85 - бути монахом в якомусь монастирі, або в церковній десятки; у 90 - відпочити в Бозі, клянучи татар, москалів і сусіда, чиї кури порпали йому город...
Козаки які оточують Петра, сміються.
КОЗАК 3.
Ти, Петро, трошки підростеш і тоді будь ласка, просимо до нас на Січ!
ОСАВУЛ.
Твоя мати Петрику не відпустить тебе до Січі, тобі немає ще шістнадцять років!
ПЕТРО.
А ви добре попросите, може вона буде згодна...
Козаки заголосили навколо, умовляють осавула поговорити з матір'ю Петра.
КОЗАК 2.
Осавул, поговори з його матір’ю! Може вона і буде згодна відпустити сина з ними на Січ.
ОСАВУЛ.
Що ж козаки, тоді поїхали відвідаємо матір Петра. Давайте скинемося в шапку на подарунок матері Петра Калнишевського.
Осавул знімає з себе папаху, кидає туди золотий ланцюжок і жменю срібла, обходе всіх козаків, які теж кидають туди гроші, золоті та срібні речі. Таким чином він збирає досить пристойну суму грошей і речей дружині загиблого товариша.
Козаки сідають на коней і їдуть в село до матері Петра, який задоволений з гордістю сидить на крупі коня осавула, поруч з ними радісно гавкає і біжіть його вірний друг, пес Рудий.
НАТ. СОНЯЧНИЙ ДЕНЬ, УКРАЇНСЬКА ХАТА ПІД СОЛОМ'ЯНОЮ СТРІХОЮ, ШИРОКИЙ ДВІР АГАФІЇ.
На дворі мати Петра Агафія, вона підметає поріг.
До двору під’їжджають козаки з Петром.
Агафія бачить козаків і з ними старого друга Івана - Семена Кочубея, який їде з сином. Вона сплескує руками, радісно метушиться по двору, відчиняє ворота із жердин, запрошує козаків у гості.
АГАФІЯ.
Заходьте гості дорогі. Не очікувала я таких дорогих гостей.
ОСАВУЛ.
Доброго дня Агафія! Як твоє дорогоцінне здоров’я.
АГАФІЯ.
Та нічого, Семен, помаленьку з Божою допомогою.
ОСАВУЛ.
Та ти ще, гарно дивися.
АГАФІЯ.
Спасибі!..
Хлопці заходьте до хати, я щось вам швидко на стіл зберу.
Козаки прив’язують коней до паркану і заходять в хату.
ІНТ. СОНЯЧНИЙ ДЕНЬ, КІМНАТА В ХАТІ, СОНЯЧНІ ПРОМЕНІ ЧЕРЕЗ ВІКОНЦЯ ПРОНИКАЮТЬ В КІМНАТУ, В УГЛУ ИКОНА БОЖЕЙ МАТЕРІ, ПОСЕРЕДКІ ПРОДОВГУВАТИЙ СТІЛ.
На стіл Агафія хутко зібрала різну селянську їжу і бутилі з горілкою.
Козаки сідають за стіл, розливають по чаркам горілку.
Осавул Кочубей встає і від імені усіх козаків низько вклоняється матері Петрика, протягує їй папаху з зібраними подарунками козаків, каже Агафії.
ОСАВУЛ.
Дорога Агафія! Візьми від усіх нас ці подарунки. Хай щастя та доля оселиться в твоїй хаті!
АГАФІЯ (здивовано та радісно).
Спасибі! Це все мені!..
Так багато!..
В мене зроду не було стільки грошей!
ОСАВУЛ.
Бери, Агафія, це все твоє!
АГАФІЯ.
Дякую вас хлопці!..
Ви їжте! Пийте і їжте!..
Агафія пряче подарунки під подушку Петра у спальні, повертається до козаків, накладає на стіл сало і житяний хліб.
ОСАВУЛ (із захопленням).
О, сало, пісня моя!
Люблю сало твоє Агафія, таке добре посолено та ще з часником.
КОЗАК 1 (задоволено).
Агафія, у мене від одного виду вашого сала, уяві починається слиновиділення.
КОЗАК 2 (одкриває кришку с варениками).
Вареники пристрасть моя, та ще зі шкварочками сала.
АГАФІЯ.
Хлопці їжте, їжте!..
ОСАВУЛ.
Козаки! По-перше, вип’ємо за нашу хазяйку. Яка так гарно пригощає нас!
КОЗАК 1 (задоволено).
Гарна пропозиція, за хазяйку!
Козаки п’ють горілку, потім наливають по другої.
ОСАВУЛ.
Однак, горілка наш ворог, козаки!
КОЗАК 1.
А хто казав, що ми боїмося своїх ворогів? Ніхто! Тому нам можна трошки ще!
КОЗАК 2.
Вип’ємо за наших ворогів, щоб у них пір’я на сидячому місті повиростало.
КОЗАК 3.
Во, во! Вип’ємо браття за ворогів, бо пиття є перша добра наша справа, биття ворогів – друга наша важна національна справа.
Так що, козаки, вип’ємо за перше і друге наше «національне блюдо»!
Козаки дружно випивають за це гумозне українське «національне блюдо» - пиття і биття!
Зустріч козаків у хаті Агафії триває надто довго.
У кінці застілля, коли козаки усе поїли і усе попили, Козак 1, який завжди був серед козаків заводієм, просить сказати заключне слово осавула.
ОСАВУЛ.
Ну, що сказати вам козаки!
КОЗАК 1.
Говори як знаєш!
ОСАВУЛ.
Щоб ви усі здорові та щасливі були, сіли на коней і доїхали до того міста, де вас добре зустрічають.
Як тут зустрічають нас у селі Пустовійтівці.
І не виженуть якщо ми тут довго задержімося.
І якщо кому з нас призначено загинуть в бою, то лежать йому пухом в землі і не гнити, як якомусь бусурману...
Ще, хлопці, нехай здохне та коза, що об’їла грушу господарки нашої. Добрі і блага літа пані Агафії Калнишевської...
Козаки дружно випивають: за зустріч, за козу і за добрі, і довгі літа господарки.
КОЗАК 1 (погладжує живіт, посміхаючись каже).
Боже, як гарно музично пройшла горілка по шлунку! А що, хлопці, заспіваємо наші чарівні пісні.
Козаки співають веселу народну пісню «Сам п’ю, сам гуляю...»
Козак 1 дивіться у вікно і каже:
КОЗАК 1.
Козаки! Може вийдемо на двір, потанцюємо, я бачу через віконце гарних дівчат у дворі.
ОСАВУЛ.
Це гарне діло! Пішли на двір козаки!
ОСАВУЛ.
Спасибі тобі, Агафія, за хліб-соль!
АГАФІЯ.
Та що ви, хлопці! Вам спасибі, що не забули нас.
Козаки встають із-за стола и виходять з хати.
НАТ. СОНЯЧНИЙ ДЕНЬ, ЧАСТИНА ВУЛИЦІ СЕЛА, ДВІР АГАФІЇ.
На вулиці і дворі зібрався різношерстий народ: гармоніст, парубки, та дівчата з села, козаки з Січі, Петро з матір’ю, братами та однолітками.
Гармоніст на гармоні грає і співає веселу українську народну пісню «Ой Марічко, чичері...».
Козаки, хлопці та дівчата встають в коло і весело танцюють.
Підходять ще хлопці та дівчата з села, йдуть жарти, примовки, швидкоплинні знайомства, які бувають при таких зустрічах.
Стоїть молодий козак, він вихваляється перед товаришем, що одна дівчина звернула на нього увагу.
КОЗАК 2 (задоволено).
Ти бачив як гарно сміялася місцева красуня Галя, коли мене побачила!
КОЗАК 1 (жартуючи).
Я теж реготав до сліз коли твоє лице вперше побачив!
КОЗАК 2 (махає рукою).
Та ну тебе! Все жартуєш.
Гармоніст на гармоні грає веселого гопака.
Козаки, хлопці та дівчата весело, хвацькі танцюють гопака.
Натанцювавшись хлопці та дівчата співають веселі чарівні українські народні пісні: «Ой, Марічко, чигері...», «Ой на горі два дубки».
Козак 1 звертається до дівчат:
КОЗАК 1.
Дівчата, а пісню про отамана, знаєте?
ДІВЧИНА З СЕЛА.
А як же, знаємо!
Вона перша затягнула цю пісню, дівчата підхопили її.
«Зі степу вітром накрутило,
I на Дніпрові впав туман,
Скажи, скажи мене козаче:
Про що задумався тут батько,
Наш Запорізькій Отаман?..»
Майбутній їхній отаман Петро Калнишевський стоїть тут рядом з матір'ю та братами і думає про своє:
(ЗК)
Як уговорити осавула, козаків, щоб вони взяли його з собою на Січ.
НАТ. ВЕЧІР, ЧАСТИНА ВУЛИЦІ СЕЛА, ДВІР АГАФІЇ.
Козаки збираються в дорогу. Петро невідступно ходить за осавулом, просить його поговорити з матір’ю.
ПЕТРО.
Пан осавул, будь ласка, поговорите з матір’ю, щоб вона відпустила мене з вами.
Осавул довго не насмілюється поговорити про це з матір’ю Петра, але потім зважився, він підходе до неї у дворі і каже:
ОСАВУЛ.
Агафія, твій син Петро проситься відпустити його з нами на Січ.
Відпусти його, гарний козак з нього вийде!
АГАФІЯ (схвильовано).
Та ти що, Семен! Він ще малий!
ОСАВУЛ.
Агафія, Петрик у тебе не за віком рослий та бідовий хлопець, буде мені джурою і сином. І матеріально я тобі допомагати буду.
Відпусти його з нами!
Козаки які стоять рядом теж благають Агафію відпустити сина з ними.
КОЗАК 1.
Хазяйко, ми усі тебе благаємо відпустити сина з нами! Хлопець буде під нашим наглядом.
Виросте справжнім козаком буде. Обіцяємо!
КОЗАК 2.
Хазяюшко, ти не хвилюйся! Раз осавул каже, що вин буде у нього за сина, так і буде. Ми теж будемо допомагати йому стати справжнім козаком, а там дивись він і до курінного зросте!
АГАФІЯ (збентежено, потім схвильовано).
Не знаю, що і казати...
Добре, Семен, бери з собою Петра!
Вірю, що обіцянку свою виконаєш. Бережи його, як сина!
ПЕТРО (радісно).
Ура-а! Спасибі матусю! Я їду!..
ОСАВУЛ.
Добре, Агафія! Я свою обіцянку виконаю!
НАТ. ВЕЧІР, ЧАСТИНА ВУЛИЦІ СЕЛА, ДВІР АГАФІЇ.
Петро стоїть біля осавула Семена Кочубея, прощається з матір’ю, братами, сестрами та проводжатими.
ОСАВУЛ.
Петро, бери мого запасного коня, він твій!
Осавул підводить тримаючи за вуздечки коня і каже Петру:
ОСАВУЛ.
Бери і доглядай за ним, це добрий кінь, його звуть Коршак!
ПЕТРО(бере за вузди коня).
Спасибі дядьо Семен! Я буду добре за ним доглядати!
АГАФІЯ (зі сльозами на очах).
Синку, бережи себе, слухайся дядька Семена! Частіше приїжджай додому, ми тебе чекати будемо!
ПЕТРО (стримуючи себе від хвилювань).
Не плач мамо! Я буду обережним, часто, як це позволить дядько Семен, буду приїжджати до вас.
Марина (схвильовано).
Петро частіше приїжджай, ми будемо тебе чекати!
ПЕТРО.
Добре Марино!
ПАВЛО.
Я тобі завидую Петро! Тобі завжди щастить!
ПЕТРО.
Павло, нічого тут заздрити,колись и ти попадеш на Січ.
ОСАВУЛ.
Козаки, по коням! Вирушаємо на Січ!
Козаки і Петро сідають на коней і їдуть вершки по вулиці з села, по дорозі на Січ.
НАТ. ВЕЧІР, ДВІР АГАФІЇ.
Пес Рудий прив’язаний на ланцюг скиглить, гавкає, як ніби відчуває довгу розлуку з Петром.
НАТ. ВЕЧІР, ВУЛИЦЯ СЕЛА.
Мати Петра Агафія, Марина зі сльозами на очах, брати, Павло, проводжають Петра і козаків за околицю.
ПАВЛО (із заздрістю).
Марина, я теж поїду на Січ, мене дядько Савицький обіцяв взяти.
МАРИНА (дивиться на нього ніби гривну подарила).
Їдь, мені що до цього!
НАТ. ВЕЧІР, ВУЛИЦЯ НА КРАЮ СЕЛА.
Жінки махають хустками козакам, що віддаляються по дорозі у степ.
Звучить пісня за кадром.
(ЗК).
Рідна мати моя, ти ночей не доспала.
І водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі провожала
І рушник вишиваний на щастя дала.
І в дорогу далеку ти мене на зорі провожала
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов’їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.
Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю,
І дитинство, й розлука, і вірна любов.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю,
І дитинство, й розлука й твоя материнська любов.
ТИТРИ
----------------------
Книги Аркадия Польшакова можно заказать в Канаде через Интернет по адресам:
1.Сборник любовной лирики -
2.Поэзия космоса -
3.Роман "Кошевой атаман" -
4.Роман "Воскрешение" -
5.Повесть "Исполины" -
6.Сборник юмористических рассказов -
7.Новейший Завет -
8.Книга стихов "СТРАНА ПОЭТОВ":
9.Повесть "ПАДЕНИЕ БЕЛОГО ДОМА":