Питаючи себе "В чому сенс життя?", ми намагаємося розв'язати задачу, яка засадничо немає відповіді. Запитання потребує уточнення. Якого життя, чийого життя?
Бо життя на Землі має очевидний сенс - продовження самого себе, продовження роду, експансія, неперервність, заповнення собою всього і вся на цій планеті.
Але коли ми питаємо себе "В чому сенс мого життя?", ми знову потрапляємо в глухий кут. Ми не здатні отак от просто жити, як все живе на Землі. Бо ми тут чужинці. Лише злидні та лихоліття вмикають у нас величезну силу інстинктів і ми в особі найсильніших з нас зливаємося з природою і на якийсь час імітуємо "дітей Землі". Тоді зникають суто людські, цивілізаційні хвороби і ми знову повертаємося в пекло виживання, стаємо здоровими і сильними, згуртованими і загартованими.
Але ми чужинці на цій планеті. Навіть, якщо нас зліпили з пороху та глини земної, це нічого не міняє. Бо зоряний пил, що сидить в наших серцях, не дає нам заснути, коли після ситої вечері ми зачудовано дивимося на велич Чумацького Шляху."Хочу додому!" волає голос безсмертної людини в тілі смертного бога. І цей голос не можна не почути. І вони прилітають знову і знову, щоб вкотре почати новий виток цивілізації...