Вона безшумно дихала в вікно, малювала там свої карлючки й посміхалася…
Їхала до нього і ці кілька годин здавалися їй вічністю
Прийшов месидж, вона поспіхом дістала телефон - «Машина чекає на тебе на вокзалі, готую вечерю. Цілую»
Очі заблищали – і одна велика сльозина радості ляпнула на екран телефона. Вони жодного разу не бачилися, але ж скільки вони один одному сказали за ці 6 місяців.
Приїхали… її чекало вишукане авто. Вона поспіхом пересіла з автобуса і продовжувала нервувати.. Що як вона не сподобається йому зараз? Що як зайве схудла чи навпаки округліла??? А може треба було одягти іншу сукню? Що казати?
Але додумати вона не встигла.. авто зупинилось… він відчинив двері і вона забула про всю свою поважність та його статус віце-президента компанії. Вони кинулися в обійми, намагаючись покрити один одного короткими ніжними, майже дитячими поцілунками обличчя, руки…
Він чекав її довго, постійно запитуючи себе перед сном чим вона його так полонила, що він засинає з думками про неї й раз по раз перевіряє чи не надіслала вона яке повідомлення.
Тепер вони разом, молоді і радісні, успішні та амбіціозні, та мабуть дещо обоє горді залишити свої посади заради один одного… та про це вони подумають потім… На разі не має часу – на думки… на разі 7 днів ніжності, турботи, поцілунків та обіймів…
7 днів щастя… а потім?
А потім вони порахують…
01.05.2012