Не питай. Я дивлюсь на тебе, тихо, крадькома. На тебе, таку незайману, таку тендітну неначе фіалка. На тебе, удягнену у молочно-білий шифон, який ніжно торкається твоєї шкіри, твоїх фарфорово-гладеньких округлих ніжок. Я почуваю себе неначе хлопець…
Я не можу заснути сам на сам. Нерухомо стою і дивлюсь у вікно, за яким дощ, неначе бавовняна ковдра ховає від мене твої слова, твої вчинки. Десь там, у невідомості, за ковдрою дощу ховається твій образ, який я смутно бачу через вікно…
Без тебе мені так холодно, завше холодно і самотньо. Тому що, мені так хочеться бути там де і ти… Так хочеться опинитись у твоєму полоні. Щоб ти змогла приховати усі мої сни у свої долоні. Сховати їх подалі, у своєму серці. Полон твоїх обіймів для мене найжаданіший, приємний. Відчувати на своєму обличчі твій шифон, бачити усе крізь молочно-білу поволоку, опинитися у сітях тоненьких ниточок твого волосся, вдихати твій ледь помітний аромат…
Не питай… Ти, така незаймана, підіймалась вище неба в насолоді. З трепетом у серці я торкався твого тіла, жадав, намагався бути найніжнішим для тебе. Я жадав, щоб цей момент залишився у твоїх спогадах назавжди. Неначе у свій перший раз, мені було приємно і боязко торкатись жіночого тіла. Не хотілось зіпсувати цей момент нічим. Ти так солодко дихала, ти тремтіла під моїми пальцями переповнена бажанням, неначе натягнута струна, на якій я так непевно грав. Твоє довге волосся іноді літало у наелектризованому повітрі, а іноді стомлено спочивало на твоїх грудях… Грудях, що здіймались і опускались, в такт нашим рухам, в такт твоїм відчуттям. Ти була на вершині насолоди…
Я в твоєму полоні, твої руки надійно скували моє тіло, твоє волосся сплелося з моїм, уся ти назавше знайшла місце у моїй душі. Не питай, де я був, коли тобі було так солодко. Не питай, як я намагавсь і прагнув…
Я так хочу бути там де і ти, завше там де і ти… Хочу в твоєму полоні…