Коли ніч закриває твої очі своїми холодними пальцями тонкими,
Наче старі білі нитки у заржавілих голках,
Що валяються десь розкидані поміж вінтажних речей. Стрункими
Повинні бути ті, хто його одягає й тримає в руках.
Коли Морфій порушує виплекану нічну засолодкаву нугу,
Яка нагадує час і дуже довго тягнеться.
Можна плакати, коли ти спиш, уникаючи жадану напругу,
Від якої струна там, де мало любові, рветься.