Адже ти не кохав мене.
Хіба ти кохав мене?
Коли я дивилися у твої карі очі з довгими темними віями і посміхалася,чи ти кохав тоді мої родинки на обличчі?
Кладучи руку мені на шию, доторкаючись пальцями до губ, чи ти кохав моє підборіддя?
Авжеж. Відомо, що ні.
Ти не кохав мій посміх, мій блискіт очей і подив брів.
Ти не кохав, бо навіть не розумів, що тебе кохають.
Ти не кохав, бо кохати означало б померти.
Ти навіть не знав, що закохана в тебе смертниця вже зробила свій вибір і написала прощального листа.
Ось він, моє кохання.
Лист до ще живого й не кохаючого.
Будь зі мною навіть у цій страшній довжелезній мученецькій смерті.
Будь зі мною.
І тоді, переродившись в одному тілі, ми будемо дивитись одне на одного як у дзеркало. І кохати одне одного за відмінності.
Адже сьогодні ти не кохав мене; адже завтра ніколи не настане для тих, хто живе у різних містах і не мріє зустрітися.
Прошу тебе, забиваючи мені в долоні свої слова, не отруюй свого серця пристрастю.
Я народжена, аби бути твоєю. Та чи надовго? Знаєш тільки ти.
Тільки ти.
Змушуєш мене засинати наодинці.
Адже ти не кохав мене.
Ти ще ні разу не кохав мене...