МОВА УКРАІНСЬКА
ГАМАНЕЦЬ
Розхристаний дядечко прожогом влетів до чергової частини райвідділу:
-- Моя машина!.. Мої "Жигулі" зникли!
-- Та-ак, -- промовив лейтенант Шукайло, стрибаючи до салону "уазика".
Назустріч рвонули вулиці, перехрестя, майдани. Над кабіною шурхотів
електромотор міліцейської "блискавки", пронизлива сирена розганяла з
дороги всі інші автомобілі, змушуючи їх притискатися до краю бруківки.
Потерпілий здивовано крутив головою.
-- Куди ми їдемо? -- нарешті озвався він.
-- Наздоганяти ваші "Жигулі", -- незворушно відповів лейтенант Шукайло.
-- А...
-- А іншої дороги немає. Паралельні вулиці вже три роки перекопані --
телефоністи свою мережу лагодять. До речі, як вас звати?
-- Дуже до речі, -- гмикнув той. -- Дмитро Іванович...
-- Ваша машина, Дмитре Івановичу, вже давно потребує профілактичного
ремонту. В ній несправні амортизатори, підтікає гальмівна рідина... та й
не завадило б відрегулювати дверцята.
-- Так, -- здивувався потерпілий. -- А звідки ви знаєте?
-- Помітив, як ви гепнули дверцятами моєї машини. Значить, у вашій вони
погано зачиняються. Ви затримуєте подих, коли бачите на дорозі камінець,
чекаєте, що підкине -- бо звикли, що амортизатори погані. Ну, і в долоні
ваші в'їлася гальмівна рідина -- часто в гальмах копирсаєтеся. Чи не так?
-- Ну-у, Симено-он! – лише й вигукнув Дмитро Іванович.
-- Практика, -- скромно відповів лейтенант Шукайло, дивлячись на дорогу. --
А ще можу стверджувати, що ви -- гість нашого міста.
-- Це так, -- посміхнувся той, запитливо дивлячись на інспектора, -- А...
-- Це дуже просто. Ви наважилися придбати взуття місцевої фабрики "Чародійка"
-- он у вас під пахвою фірмова коробка. Наші мешканці на такі подвиги не
здатні... А тепер, будь ласка, уважно дивіться вперед: через півкілометра
ваші "Жигулі" стоятимуть на узбіччі.
-- Отак?! -- аж задихнувся від щастя Дмитро Іванович.
-- Отак. Та не дуже радійте -- в них будуть проколоті шини.
-- У-у, негідники! Викрасти автомобіль, та ще й шини панахати! -- потерпілий
погрозився кулаком комусь уперед.
-- Даремно лаєте крадіїв, вони тут не винні. Просто недалеко звідси --
дослідний завод НДІ "Металоцвях", тож усе навколо всіяно його продукцією...
Е, пильнуйте! То не ваша машина біля дерев?
-- Моя-а-а! -- скрикнув, підстрибуючи на твердому сидінні, Дмитро Іванович.
Поруч із лісосмугою, похилившись набік, самотньо стояли блакитні "Жигулі" з
відчиненими дверцятами. Всі чотири колеса були спущені.
-- Ну, що там? -- запитав лейтенант Шукайло, опинившись біля машини.
-- Ой-й-о-о... Тут, на задньому сидінні, чемодан був... Викрали, суціги! Та,
слава Богу, машина знайшлася, не знаю, як і дякувати!..
-- А оце ваше? -- лейтенант Шукайло підняв з-під щитка пожмаканий гаманець.
-- Боронь Боже! -- фукнув потерпілий. -- Щоб я отаку гидоту... У мене ось,
із крокодилячої шкіри, -- він поважно продемонстрував інспекторові чудове
імпортне портмоне.
Лейтенант Шукайло клацнув застібкою знайденого гаманця й зазирнув усередину.
-- Та-ак...
-- Що, уркаган гроші загубив? -- засміявся Дмитро Іванович. – І багато?
-- Грошей? Ану-ну... п'ять, сім... одинадцять копійок. От що, Дмитре Івановичу.
Хочете на крадія подивитися?
-- Звичайно! Цікаво, що ж воно за "фантомас"... А де ж його шукати?
-- Шукати не треба. Він зараз сам прийде. Тільки станьте, будь ласка, за це
деревце, а я -- за оце...
По якійсь хвилині неподалік тріснула гілка. Лейтенант Шукайло зустрівся
поглядом з Дмитром Івановичем і підморгнув.
З лісопосадки, уважно вдивляючись собі під ноги, вийшов чоловік. Наблизившись
до "Жигулів", озирнувся й поліз до кабіни.
-- Руки за голову! Не ворушитись! -- гукнув лейтенант Шукайло.
-- За одинадцять копійок, -- похитав головою Дмитро Іванович, з інтересом
та огидою дивлячись на крадія. -- У-у, скнара...
-- Гроші -- то дрібниця, він би за ними не повернувся, -- заперечив лейтенант
Шукайло. -- Там, у гаманці -- місячний талон на цукор!
(1987)