МОВА УКРАІНСЬКА
МЕТАМОРФОЗИ
(не за Апулеєм)
Добрий день або добрий вечір, незнайома Хельга!
З привітом до тебе Олеся. У перший рядках свого невеличкого листа хочу
повідомити, що я жива-здорова, чого й тобі бажаю. Ти мені дуже сподобалася
на вашому сімейному знімку, а ще більше сподобалася посилка, яку ваша сім'я
прислала нашій сім'ї на гуманітарну допомогу. Все було дуже красиво і смачно,
та й потрапило до нас дуже вчасно. Бо в нас лишилося чотири карбованці ще й
сімдесят дві копійки на п'ять днів, до дідусевої пенсії. Дідусь у мене дуже
хороший, тільки весь час матюкається й кричить, що він воював і що він герой.
У нього справді є багато орденів та медалей, та який же він герой, коли з
бабусею весь час милицями б'ється. Бабуся в мене теж дуже хороша, в неї є
грамота від самого Калініна за роботу в колгоспі, а зараз вона щодня сидить
на розі проспекту Леніна та вулиці Комуністичної й просить милостині, бо
дідусевої пенсії нам не вистачає, а мій тато зараз грошей не отримує. Тато
в мене теж дуже хороший, він недавно став кандидатом історичних наук, та
недавно його побили міліціонери, бо переплутали його з якимось бандитом,
і нині таточко лежить у травмотології, і мама носить йому компот. Мама в
мене теж дуже хороша, тільки ніколи не читала газету “Правда”, і за це її
вигнали з роботи як непевного елемента, тому грошей вона теж не приносить.
Ще в мене є старший брат Микола, він учитель молодших класів, та недавно
дуже схотів їсти і вкрав у магазині половинку білого батона, тому зараз
відбуває три роки. А моя сестра Вікторія стала заслуженим діячем культури,
тільки не змогла одержати посаду старшої проститутки готелю "Слобожанськ",
бо під час цього конкурсу залетіла до шкірвендиспансера.
Ну й кілька слів про себе. Звуть мене Олеся, мені п'ятнадцять років, але я
дуже чекаю, коли мені виповниться двадцять три -- бо тоді вже буде 2000 рік
і я, мабуть, зможу назбирати грошеняток на своє власне ліжко, щоб не спати
з дідусем та бабусею на двоспальному дивані. Може, вистачить і на нові
бретельки для штанів.
Ще раз спасибі за таку смачну посилку. На цьому я закінчую свого невеличкого
листа. Жду одвіта як соловей літа, лети з привітом, вернись з одвітом.
PS. Мій дідусь, коли подивився на фотку вашої сім'ї, сказав, що твого татка
він десь бачив. А на цій фотці, що я тобі шлю, -- це мій дідусь, коли він
знімався на фронті для партквитка. А більше ні в кого з нас фоток немає, бо
за них треба платити гроші.
Олеся.
м. Слобожанськ.
* * *
Салют, Олесьхен!
Ну й листа ж ти утнула -- ми читали його всією сім'єю, аж обреготалися, ледь
кишки не порвали. Ти, мабуть, будеш письменницею-гумористкою, бо смішно писати
вмієш. Тому я вже зранку вислала тобі справжнього "Паркера" з золотим пером
для писання гуморесок, а заразом і відеомагнітофон "Панасонік" -- мені вчора
теж виповнилося п'ятнадцять років і серед подарунків виявилося аж два
"Панасоніки", тож я й вирішила з тобою поділитись.
На відміну від тебе, в мене зараз самі неприємності...
Уявляєш, цей кретин недороблений, мій таточко, купує мені "Мерседес"! Я всю
ніч проплакала, бо так мріяла про "Тойоту", як у Ельзи Глюк із паралельного
класу. Ти навіть не уявляєш, яка це для мене трагедія, коли ця пришелепкувата
Ельза фасонить на своїй "Тойоті"! Я з горя ледь не втопилася у власному
басейні! І мамі ж не можу поскаржитись, бо в неї, ідіотки, одразу підскочить
тиск і накриється наш круїз навколо Європи. А якщо я не побачу Гібралтару, не
відвідаю музею мадам Тюссо, не покуштую анчоусів у Гаврі -- то, вважай, усі
мої п'ятнадцять років спливли марно, і ця малохольна задавака Ельза Глюк буде
ще вище дерти свого кирпатого носа. Оцього я вже точно не переживу!..
А тут іще мій дегенеративний братець Курт вчора без дозволу катався на моєму
поні -- свого ж, бач, обміняв на моторний катер; а ця гидотниця сестричка моя
Марта, якій я колись позичала своє кольє з діамантиком, -- сьогодні втекла
на пікнік і мене не взяла! Отакі вони в мене, ворогу найлютішому не побажаєш!..
А мої дідусь з бабусею, о-о-ой... Уявляєш, що вони накоїли?! Скільки я їм
казала: хочу новий комп'ютер, хочу новий комп'ютер! А вони?! -- взяли й
купили мені віллу на узбережжі... Та за ці гроші можна було вісімсот двадцять
нових комп'ютерів купити, а вони, старі маразматики, отак мене... Ну, як тут
не психувати?! Бо в цієї дурепи Ельзи Глюк вдома аж два нові комп'ютери, ще
й літак прогулянковий, "Сессна", в ангарі стоїть. А тут живеш-живеш, і нічого
в цьому житті не бачиш!
Отакі справи мої невтішні. Нічого смішного, веселого, самі турботи та сльози,
нерви й переживання. Напиши хоч ти мені ще про щось смішне, бо тут вмерти
можна від нудьги.
PS. А твій дідусь на нашому знімку впізнав не тата мого, а дідуся мого -- бо
тато дуже схожий на молодого дідуся. Мій дідусь як побачив фото твого дідуся,
одразу ж його згадав. Це твій дідусь під Сталінградом узяв у полон мого дідуся,
коли ви оточили наші дивізії фельдмаршала Паулюса. Та мій дідусь зовсім не
сердиться на твого дідуся -- навпаки, він уже взяв квиток до твого
Слобожанська, хоче зустрітися з твоїм дідусем, погомоніти по-ветеранському
та пригадати бойову молодість.
На все добре, мила подруга!
Твоя Хельга.
м. Мюнхен.
(1991)