МОВА УКРАІНСЬКА
ЯК ЗРОБИТИ БРОНЕТРАНСПОРТЕР
Цієї весни Борис Семенович не вилазив зі свого гаража -- заповзявся до
травневих свят змайструвати причеп для своїх "жигулів". Майже все вже було
готове, лишилося тільки підрівняти алюмінієвий кузовець та прилаштувати
брезентовий тент, як до гаража зазирнула збентежена Лариса Едуардівна.
-- О, Борисе, -- тихо промовила вона, прискіпливо оглядаючи клепане корито,
яке Борис Семенович силкувався поставити на колеса. -- О, Борисе, по всій
Сумській ходять чутки, що ти робиш не причеп для наших "жигулів".
-- А що ж я роблю, коли не причеп для наших "жигулів"?
-- Уся Сумська говорить, що ти робиш бронетранспортер. І що ти хочеш завтра
поїхати в ньому на святкову демонстрацію.
-- Оце -- бронетранспортер?! -- зареготав Борис Семенович, постукавши
пальцем по тоненькому бортикові свого творіння. -- А більше нічого не
говорить уся Сумська?
-- Більше Сумська нічого не говорить.
З цими словами Лариса Едуардівна засмучено похитала головою й пішла додому.
Замість неї в дверях гаража з'явилася худорлява постать Йосипа Арнольдовича.
-- О, Борисе, -- промовив він, з повагою дивлячись на причеп, -- О, Борисе,
не треба робити бронетранспортера та їхати в ньому завтра на демонстрацію.
Бо через це може зробитися нещастя.
-- Йоселе, брате мій, -- чемно зауважив Борис Семенович, -- я зовсім не
роблю бронетранспортера, тому, що я роблю причеп. Його навіть цвяхом
продірявити можна, не те, що бомбою!
Йосип Арнольдович сумно зітхнув та вийшов з гаража.
За хвилину двері знов рипнули. На порозі стояв дільничний інспектор капітан
Мокрошиєнко.
-- Добрий день, Борисе Семеновичу, -- привітно посміхнувся він.
-- Драстуйте, драстуйте...
-- Чудова погода, Борисе Семеновичу, а ви все в гаражі сидите...
-- Та от зараз закінчую, хай йому біс. Пособіть, будь ласка, коліщатка
вирівняти.
-- А що ж це за воно буде? -- з інтересом запитав інспектор Мокрошиєнко,
ховаючи руки за спину.
-- Причеп для наших "жигулів".
-- Та ні, Борисе Семеновичу, це не причеп для ваших "жигулів".
-- А що ж по-вашому?! -- вжахнувся Борис Семенович, передбачаючи відповідь.
-- Це бронетранспортер.
-- Та який же це в дідька лисого бронетранспортер?! – заволав Борис Семенович,
штовхаючи долонею свій причеп, який легко покотився й дзвінко стукнувся об
стіну гаража. -- Це ж причеп, при-чеп!!
-- Ну, це вже ви, Борисе Семеновичу, розповісте в іншому місці. Я
зобов'язаний поскаржитися про вас до Комітету держбезпеки.
-- Не треба вже скаржитись, -- раптом донеслося з темного кутка. -- Наш КДБ вже
давно про все знає!
Посипалися бляшанки з гайками, загуркотіли алюмінієві обрізки, гепнулася й
розкололася банка з мастилом, і з-під купи запчастин та ганчірок видерся
знайомий слідчий КДБ. Він радісно привітався й обтрусив своє цивільне.
-- Товаришу інспекторе, залиште нас, будь-ласка, удвох, -- звернувся він до
капітана Мокрошиєнка, потім запитав у Бориса Семеновича: -- До завтрашньої
демонстрації готуєтеся?
-- І не готуюся, -- буркнув Борис Семенович.
-- А чому, коли не секрет?
-- А хто каже: секрет? І зовсім не секрет. На природу хочу поїхати.
-- А як же День солідарності трудящих усіх країн? – приголомшено зойкнув
слідчий КДБ. -- Ви хочете сказати, що ігноруєте це знаменне свято?
-- Я не хочу цього казати! Це ви просто хочете почути!
-- Негарно, Борисе Семеновичу. Нервуєте. А це вже ознака...
Борис Семенович знесилено сів на свій недороблений причеп.
-- Гаразд, -- приречено махнув рукою він. -- Коли КДБ дуже хоче, щоб я завтра
був на демонстрації, то я завтра буду на демонстрації.
-- З бронетранспортерчиком? -- наївно поцікавився слідчий КДБ.
-- О, Боже, Боже!! -- застогнав Борис Семенович і, незграбно змахнувши руками,
впав непритомний на цементну підлогу гаража.
...Він розплющив очі й зрозумів, що знаходиться у своїй квартирі. На лобі
лежав холодний компрес, у ніздрі були запхнуті ватяні кульки, просочені
розчином нашатирного спирту. Повернувши голову, Борис Семенович побачив
Ларису Едуардівну.
-- Це дуже добре, Борисе, що ти, нарешті, оговтався, -- визначила вона. --
Завтра, першого травня, ти повинен бути у військкоматі. Там на тебе дуже
сильно чекають.
-- Що, хіба війна почалася?..
-- Ні, Борисе. Війна не почалася. Тобі просто принесли повістку, поки ти
тут був без ознак життя. І написано: при собі мати військовий квиток,
кружку, ложку і бронетранспортер.
-- Я-ак?!
-- Бронетранспортер, Борисе. Про це написано в повістці.
-- А-а-а-а!!! -- в розпачі скрикнув Борис Семенович.
Зірвавшись з ліжка й ледь не збивши з ніг Ларису Едуардівну, він прожогом
кинувся до гаражу.
Усю ніч в гаражі гупало, гахкало та скреготало.
А вранці, коли сусіди почали збиратися на святкову демонстрацію, подвір'я
здригнулося від громового реву. З гаража Бориса Семеновича виринула
величезна сталева потвора темно-зеленого кольору. Випльовуючи в ранкову
блакить рвані хмари дизельного диму та грізно погойдуючи стволом жахливого
калібру, вона протаранила цегляний паркан і з багатообіцяльним гуркотом
покотила по Сумській.
(1988)