Я художник.Мене звати Олександр,а прізвище Мурашко. Зараз я розповім,як зародилася прекрасна картина. Одного разу я гуляв по Київському парку, був гарний,сонячний день. Я йшов по доріжці милуючись красою природи і тут назустріч мені йде красива молода дівчина. На голові у неї яскраво виблискував гарний червоний капелюшок, а з під нього виднілося темне чорне волосся; одягнута незнайомка була в чорний сарафан. Я зупинився,аж замилувався красою дівчини. У мене в грудях забилося серце,в мене було дивне відчуття - здається я закохався.
Аж тут зненацька на цю прекрасну незнайомку накинулося двоє здорових чоловіків і почали в неї забирати сумочку. Люди тільки розводили руками,які ж вони бездушні, адже дівчина кричить,гукає на допомогу. Я не витримав і побіг на допомогу дівчині. В мене з хуліганами зав`язалася бійка,але я виявився сильнішим за них та й прогнав хуліганів, звичайно я не залишився без "подарунку": один з них вдарив мене по обличчю. Дівчина подякувала мені за відчайдушний героїзм. Ми з нею познайомилися її звати Наталка.
На диво вона також в мене закохалася й залюбки погодилася, щоб я намалював її портрет,адже в неї дуже красиве обличчя. Після закінчення моєї найвидатнішої картини ми відправилися до кінотеатру. А через шість місяців я їй зробив пропозицію руки й серця - вона погодилася! Пізніше я і Наталка одружилися та й був пир на весь мир. І жили ми в злагоді та любові довго та щасливо,бо таке кохання ніколи не вмирає.