На свята Київ знову можна любити. Вулиці середмістя майже порожні. Немає тисняви, мало людей. Можна роздивитися краще старі будинки. Шкода, що людці з балконною ментальністю нещадно псують фасади своїми "застікльонними бальконами". Але навіть це не псує настрою. Бо цвітуть каштани і бузок. Бо сніжать цвітом вишні. Бо тепло і гармо. Можна проїхати в напівпорожньому тролейбусі маршрутом від Майдана Незалежності до вулиці Академіка Щусєва, як в юності, за 27 хвилин. Можна спостерігати, як молоді жіночки все ще запнуті в хустинки сідають у нього з посвяченими в ПОКРОВСЬКОМУ монастирі пасочками та ідуть змучені безсонням до вулиці Олени Теліги. Можна знову любити це дивне місто, цей провінційний мегаполіс...
----
В басейні сьогодні було дуже любо плавати. Один на доріжці, троє в басейні, на інших доріжках, поки плавав, змінилося кілька плавців та плавчинь. Наш басейн на Сирці камерний і його полюбляють вагітні жінки. Для них навіть є спеціальні групи, які проводить криклива тренерка, який би ліпше було торгувати десь на ніжинському базарі огірочками.
Пливу собі і боковим зором помічаю на сусідній доріжці хтось тягне на собі великого живота, десь так, на мій погляд на місяців сім вагітності. Дивно, думаю, групи немає, але якась майбутня мама сама себе тренує. Аж ось за кілька хвилин бачу, то чоловік залишає доріжку і видирається драбинкою з басейну. Овва! Що ж він там у собі носить? І нащо воно йому?
Кажуть, то - вагітність чоловічою нереалізованістю...