Сито вiчностi
Виливаю життя на мілке сито вічності.
Цівочки років
Розтікаються по площині і
Групуються.
Спочатку крізь дірки просочується
Дитяча здатність дивуватися
І вміння радіти.
Зрілі почуття, ніби желе,
Закупорюють отвори.
Вони тримаються купи,
Обмінюються енергією,
Чіпляються за повітря,
Гронами крапель
Звисають
Знизу.
Ніби у руках золотошукача,
У ситі залишаються
Кристали чистого розуму,
Зерна пам’яті,
Хмаринка душі
І відчуття болю.
Вічність не відпускає їх у невідомість,
Бо саме вони
Є результатом нашого досвіду
Самовдосконалення і праці,
Любові і
Вмирання.
21.04.13
© Copyright:
Василь Кузан, 2013
Свидетельство о публикации №213042101224