В тебе було руде волосся, кольору палого листя.
Я пам’ятаю як ти стогнала у моєму ліжку, як обіймала мене. Як шепотіла: милий, коханий.
Як я обіймав тебе а ти притулялася до мене всім тілом, як маленьке руде кошеня.
Я пам’ятаю, як я довго палив у темряву, як ми вспітнілі від довгого кохання пили чай та сміялися у весь голос.
Як нам бракувало повітря і ми задихалися від шаленого екстазу.
У моєї кімнати дотепер пахне кавою, прянощами, тобою.
Ми ходімо тримаючись за руки, я читаю тобі вірші, фотографую.
Ми вдвох ховаємося від першої весняної грози. Мокрі и збуджені цілуємося, стоячи під дощем.
Новий кадр.
Ти з мокрим рудим волоссям стоїш переді мною. Притуляєшся, як маленьке, мокре кошеня.
О боже, боже, як ти притулялася до мене. Клала голову на плече, а я гладив твоє мокре волосся.
Боже, я благаю, дай мені вічність, шоб бути з нею, щоб кохати її.
Дай мені вічність, щоб я міг тримати її за руку, гладити волосся.
Дай мені час, щоб я зміг писати їй, як я її кохаю.
Боже, я благаю, боже.
Боже.