Нема чого просити долю - і руки є, і навіть розум,
Не маю заздрості до друзів, не ходжу за чужим обозом.
Вважаю долю свою вдалою, та вдачу як у козака,
Мені би розуму дістало б, міг би створити літака.
Міг стати я пілотом асом, міг в армію, у флот піти,
Стрибати, або плавати брасом, скарби на глибині знайти.
А замість цього я шукаю, чого шукаю, хто би знав,
Чого я долю вибираю, що я раніше обирав?
Якого дідька пить "БОРЖОМІ", коли немає печінок,
Нічого ти уже не зловиш, прийшов чудак, усе, куток!
Але подумавши макітрою, і руки є, і навіть розум,
Хто ж обирати не дає, чого не йдеш своїм обозом.
Чому зібравши знань торбину, не відшукати ті скарби,
Чого не написати картину, байки, а може ці вірші.
Чому неможна вибирати, ким стати де себе знайти,
Я в себе вірю значить БУДУ, я маю МРІЮ - треба йти!