Коли свiчка гасне

                «Коли надвечір’ям
                Спускаєшся з гір у долину…»
                (Лі Бо)

 Я так хотів у чорній темноті
 Не смолоскип і навіть не ліхтар –
 Маленьку запалити свічку.
 Я так хотів у дикій самоті
 Живого голосу – тихенького – як  дар,
 У цю глуху і без’язику нічку.
 Мій сум літає волохатим кажаном
 Поміж дерев, поміж сліпих модрин,
 Поміж вологих кволих ясенів,
 Мій сум замовк, як осені погром.
 Там наче вата глухота і німота ялин,
 Там баговиння непробудних снів.
 Та я іду – без костура і без поводиря,
 Іду туди, де ходять навмання,
 Туди, де гордий крук не донесе кісток,
 Де навіть жабка – друг, а їжачок – пророк,
 Де замість хліба на обід печаль,
 Де сіль - на рану, де себе не жаль…


Рецензии
Здравствуйте Шон.
И я иду-без костыля и без проводника.
Иду туда где ходят наугад.
Понравилось.
Здоровья Вам желаю.Успехов в творчестве.

Людмила Шевелева 2   12.05.2019 17:22     Заявить о нарушении
Спасибо Вам Шон,что заходили в гости на мою страницу,и за отзыв.Всего Вам самого доброго.С огромным уважением,Людмила.

Людмила Шевелева 2   12.05.2019 17:28   Заявить о нарушении
На это произведение написано 46 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.