Якби я був володарем снів… Ви багато б дізналися про красу нашого Всесвіту. Побачили би Сонце зблизька. Як воно пульсує, викидає протуберанці. Я би показав вам Меркурій, як бачив його колись сам у дивовижному сні, поряд з яким наше відчуття реальності тьмяніє. Не треба скафандрів, не треба ракет аби опинитися в космосі. Спочатку облетіти Місяць, побачити його загадковий, прихований від землян бік. Потім полетіти до Венери, помилуватися її хмарами і зрозуміти, кращої від Землі в околицях нашої Зірки немає планети.
Якби я був володарем снів, показав би вам чарівного корабля, що плаває непомітним в Індійському Океані. Він білий-білий, біліший, ніж сніг, ніж кварцовий пісок у Сахарі. Ви би ніжилися на шезлонгах таких же білих, у білих сарі, хітонах білих. Цмудлили би шампан, фісташками б смакували. Та відчували як плине повільно час, як він спиняється. Ви б раювали, аби я був володарем ваших снів.
Ви би вчилися лише вночі, себто у снах, яких я показав би вам понад міру. Часами ви би казали: «нащо усе це мені, що мені з мудрістю цією робити». Голос володаря ваших снів шепотів би вітром травневим: «заспокойся, малий/мала, час прийде, ти зрозумієш: знання є ношею легкою, це не клумак з бульбою під гору носити. Посміхнися! Мед золотий з вуст відпусти. Полежи на траві цій духмяній. Спи! Набирайся побільше сил. Дар життя, як ковток води цінуй. Медитуй. Шепочи і тебе почують…»