О шостій будильник проволав «Доброго ранку, Натусю!». Ще довго кіт вишкрябував мене з-під ковдри, вимагаючи свого сніданку. Дзуськи! До сьомої не встану!
Тільки чорна кава може просурмити «Підйом!» і випхнути в день сьогоднішній. От уже ж відьомський напій! Розкуштувавши раз – полонишся назавжди. Ні очі розплющити, ні мозок розправити, ні в майбутнє зазирнути без неї.
Кожного разу, заварюючи у турці запашну каву, слідкую, щоб не втекло бісове зілля. Стерегти треба, як чоловіка: не встигла оком моргнути – втік!
От і цього ранку...Та я піймала! Лише одна крапля на плиту, решта в чашку. Нічия. Один – один