Я запитала себе: чи може бути темрява кавовою? І відповіла, що може, навіть уявила, як темні піщинки кавової гущі створюють вир, закручуючись у вихор. Десь зосереджуються більше, десь менше. Щось магічне є у цих завихріннях. У сьогодяшньої темряви за вікном така ж магія, як і в кави.
Тільки у казках кажуть, що вихри не крутяться вночі.
Уявіть хлопчика, що сидить на підвіконні і вдивляється у морок. Він здається йому не кавовим, а шоколадним, бо мама обіцяла зранку, що принесе цукерок. Солодких-пресолодких, таких, що коли шматочок вже тане в тебе на язиці, то тобі уявляється, що ти спробував чогось невідомого, непритаманного людині. Те, чого не дозволено. А темрява все густіша, як темний шоколад брют, і така ж гірка, бо мами довго немає. Десь далеко запалюються ліхтарі, як цілі горіхи, вони випливають з шоколадної темряви. Легко і тихо падає туман і шоколад стає молочним. М’яко змішується з брютом, і підсолоджує його. Ось-ось прийде мама. Мама ніколи мене не покине.
Вечір сьогодні має нудотний присмак кави і навіть темрява не синьо-оксамитна, а саме кавова. Боляче б’ють по щокам дрібні уламочки льоду, що вже котрий місяць сиплються з неба. Вони ніби кава грубого помолу, що потрапляє на язик , коли робиш останній ковток з маленької чашечки, яка наповнена чарівним напоем. Як нагадування про кінець насолоди. Сьогодні напевне, навіть добре зігріючись і поплакавши, вона не зможе заснути. Дуже багато кави сьогодні випито. Серце гупає, відлічуючи щось тільки йому відоме, чи кроки, чи хвилини, чи рівень кофеїну в крові.
Безкоштовна кава в офісі, робота з паперами, що взагалі не мають сенсу, цукерка для сина у сумочці. Сумку пора міняти, цукерки подорогшали, а значить знову беззмістовна робота і безкоштовна кава.