День-ніч кота Амурра
Котику Амурчику та Санькові
Багато хто на світі є. І ти, і мама, і бабуся з дідусем, і я, і жирафи, і слони, і вовки, і лисиці, і собачки, і кажани, і котики, і коники, і мишки й мурашки. Не перелічиш усіх, як не старайся: язик заболить, їсти захочеш чи спати. Затнешся, заплямкаєш бутербродом або засопеш десь прямо за столом чи на підлозі на якомусь там "кро...", "біз..." чи навіть "лайк...".
Та от дивина! Здається, що так, як зараз, було завжди: безкінечна оця лічилка-вервиця звірів, птахів, людей, дітей, риб, комах. Але ж ні! Так тільки воно здається. І було колись таке, що нікого-нікогісінько. Хоч гукай, хоч кричи, хоч чимдуж галасуй на ввесь світ. Та й його, власне, не було: ні світу, ні світла. А був лишень кіт. Кіт на весь світ. Чи краще так сказати: кіт - увесь світ. Бо весь наш світ в тому котові існував. Ніякого світу - тільки кіт! Важко уявити, але ж таке воно було...
І звали того кота Амурр. Звісно ж, це вже потім так його назвали. Коли стало кому. А спочатку - нічого й нікого - тільки кіт...
На мить лише уяви себе на його місці! Ти - один на весь світ! Як би тобі було? Гадаєш, нудно? Ото ж бо й воно!
А ще ж сказати треба, що той всекіт з нудьги своєї всесвітньої увесь час спав. І снився йому один і той самісінький, довжелезний, нудний, нескінченний сон, який і сном назвати важко. В ньому не бачив він, бідолашний, нічого, бо ж нічого таки не було ще на цьому світі...
І так би воно продовжувалось досьогодні, якби всекіт наш не прокинувся. А прокинувся - давай очицями своїми жовтими кліпати! Відкриє - нема нічого, закриє – знов нема (звідки ж йому взятися?), відкриє - нічого, закриє - нічого. Довго-довго так кліпав, часто-часто. Так що йому замиготіло аж. Наче іскри якісь посипались. І багато тих іскор - багато... А оскільки ( ти ж пам`ятаєш? ) кіт той був - весь світ, то на весь світ тодішній і замиготіло, і посипалось, і заіскрило. Страшне, як! Оце якби щомиті то темно, то світло робилось, то темно то світло! Аж боляче дивитись, і вже не знаєш, де темрява, а де світ. І подумав кіт: " Недобре це!" І став поволі собі моргати, а, отже, і нам. Так світ наш світлом засяяв ( це коли кіт Амурр очі свої відкривав ) і темрявою оксамитовою огорнувся( коли він очі заплющував ). День і ніч це у нас зараз називається.
Вдень можна було запросто все що завгодно побачити. Тож воно, це все що завгодно, і з`явилось( мишки там усілякі, метелики, коники, котики і ми з тобою ). А вночі те, що вдень бачилось, можна було уявити, вгадати чи згадати. І від цього ще цікавіше ставало.
До того ж кіт Амурр мурркотіти став ночами. Від цілковитого задоволення. І так затишно від того муркотіння зробилось, так спокійно!
От заради цікавості вимкни ввечері, коли темно, світло, знайди навпомацки диван, заберись на нього з ногами, заплющ очки, як це робив м`який пухнастий Амурр, і помуркоти. Ніби ти і є той всекіт, що створив цей день і цю ніч.