Балада. Рок

Непередбачувана твоя реакція
На слова, на думки, на дії…
Я кричу, самотою мрійно
Марю, падаю у ніщо.

Це атракція
Для твоєї душі, для сутності,
Для шаленої буйної юності
Що воліє пускати кров
Із моєї пустої артерії,
Із прозорої хмари за обрієм,
Із, нарешті дозрілих, зізнань.

Це забава, каприз… Нісенітниця:
Вмотивовано-грішна самітниця
Зазиває до храму. Ревно
Я іду за тобою, рівно
Догорають свічки життя.

Ось і вчора одну поховали.
Їй було двадцять шість…

Ти кажеш:
Я для тебе – незваний гість…
Я твою провокую злість,
Бо від тебе навчився брехати.

Повертаються сльози до хати…
Я навчуся від тебе мовчати.
Я навчуся від тебе…
Пусте це.
Ось міліє життя озерце,
Висихає… А було морем,
Небезпечно-хмільним, неозорим…

Я його намалюю.
Ні!
Намалюю тебе на стіні,
Чи пальцем на склі, на вікні
Вагону свого плацкартного.
Ось і наша-не наша  станція.

І кохання
Реінкарнація.

16.03.13


фото автора