Присвячую цей вірш свій батьку, наставнику духовному Шевченко,
Усе своє життя я поважав його, та шанував як Україну свою неньку.
В літературі він хрещений батько, для українців – символ Батьківщини,
За для Вітчизни так зробив багацько, як не один поет із іншої країни.
Сьогодні я себе караю за помилки життя, за всі гріхи,
А як Шевченко я не уявляю, ніс кару у пісках Аралу,
За Батьківщину всю, де залишились його стражденні сестри і брати.
Страждав за мову, за вірші, за думу щиру наш Кобзар,
За чистоту душі і пісні, солдатчини зазнав тягар.
Тарас країну прославляв – поемами, картинами, віршами,
Навіки бути з нею він хотів, на кручі над Дніпром оспіваний вітрами.
Для нього завжди місце є, в любій оселі в кожнім домі,
Тарас не вмер у нашім серці він живе, у кожній пісні, в кожнім слові.