Современность комедии Розумний та дурень

Крымчанка
На портреті: Іван Карпович Тобілевич (Іван Карпенко-Карий). 1870-1880-ті роки. Фотограф Кірдановський.


СУЧАСНІСТЬ КОМЕДІЇ ІВАНА КАРПЕНКА-КАРОГО "РОЗУМНИЙ І ДУРЕНЬ".


У 1885 році Іван Карпович Тобілевич (Іван Карпенко-Карий) написав комедію "Розумний і дурень", яка мені дуже сподобалася. Цій комедії зараз не пріділяється багато уваги. А шкода! Вона цілком заслуговує на більше, ніж два-три абзаци вельми поверхневого опису.
"Розумний і дурень" — це комедія, змішана з трагедією, у якій показується вічна боротьба між практицизмом та прагненням жити чесно, у якій висвітлюються питання, які важливі і зараз: що таке розум і дурість насправді? для чого людині освіта? який син — справжня поміч батькам? до чого може дійти прагматична логіка?

Іван Карпенко-Карий у цій комедії показав типові роздуми, міркування та логіку різних типів людей — Данила, Михайла, Мар’яни, Одарки, Каленика, аблаката (адвоката) та інших — і змалював їх дуже коротко, прямо, чітко і ясно, — так, щоб кожному було зрозуміло до сміху або до співчуття.

Батько двох братів, Каленик — людина багата та дуже хазяйновита. Колись чумакував за сіллю — важка то була праця. Але дбав він перш за все про хазяйство, і тільки про своє.
Михайло — старший син — пішов далі, ніж батько. Він не просто прагматичний хазяїн, а "комерческа голова": аби були гроші, то усі шляхи хороші.

Данило — молодший син — людина чесна, з характером та власною думкою. Дуже любить книжки — і духовні, і гражданські.

Поки Данило жив у батьковій хаті, він мало що робив по хазяйству, але не тому, що був ледачий або не бажав займатися "низькою" працею, а тому, що не хотів хазяйнувати разом з Михайлом, і тим більш — брати участь у його справах. І це не дивно...


Дія 1, ява V.  Входять Михайло й аблакат.

Михайло: (до Данила) Коли ти порозумнішаєш, дурний книгар? Тільки з хати вийду, зараз і нашкодиш. Сказано тобі: не мішайся не в своє діло! Сидів би на печі у попелі.

Данило: А ти чого кричиш? Що там таке сталося?

Михайло: Нащо ти звелів випустить бика Миколиного? Га?

Данило: А яку ж він тобі шкоду зробив?

Михайло: Чи шкода, чи не шкода, а зайняли на своїм чужу скотину; нехай плате штрап, коли не глядить, бо тілько попусти їм, то й на голову вилізуть!

Данило: За віщо ж штрап? Що пройшла скотина десять ступнів по землі; хіба ж вона знає межі? Бога ти не боїшся!

Михайло: Капустяна твоя голова! Іди в ченці, коли такий богобоязливий! Я на твоїм місці давно б уже постригся.

Данило: Залив сліпи зранку, то вже і не тямиш, що верзеш.

Михайло: Брешеш, дурню! Та хоч би й випив, то яке тобі діло?.. Я вас усіх годую, а ти тілько роздаєш.

Данило: І балакать з тобою противно! (Хутко виходить.)


Для чого людині освіта?
Як тоді, так і зараз, на це дивилися по-різному.


Дія 1, ява VI.

Михайло: От одна нас мати породила, та не однаково розумом обділила! Зовсім парубок дурний! Прийде неділя, то він тобі ні за холодну воду по хазяйству: візьме книжку й цілий день з нею провозиться! Чорт його знає, який він смак найшов у тих книгах? Я ж і сам грамотний, а книжки, про мене, нехай хоч і всі погорять! По-мойому, грамота потрібна, щоб вексель або розписку прочитать чи підписать договор, повістку від мирового, окладний лист, квитанцію прочитать, щоб, виходить, не общитали, а далі — це дурна примха.

Аблакат: (спльовує) Це правда! Я читаю устави о гражданськім судопроізводстві, о наказаніях, налагаємих мировими суддями, та каліндар, коли нужно справку навести, а другі книги — іменно примха, казки!

Михайло: Вип'ємо!

Аблакат: Розумне слово!


Зараз, звісно, часи не такі: ніхто не скаже, що читати книжки — то дурниця. Але дивляться люди на освіту так само по-різному. Один вчиться, аби вигоду мати, а інший — щоб поринати у інші світи і свій світ краще спізнати. Для одного книга — тільки інструмент, а для іншого — і помічник, і співбесідник.

Який син — справжня поміч батькам?
Каленик жалкував, що в нього молодший син дурний, і радів, що зате старший розумний: нікому нічого задарма не роздає, і економити вміє, а коли треба — то й обдурить кого завгодно... І не думалося йому, й не гадалося, що хитрий старший син колись його самого обдурить.


Дія 2, ява VI.

Михайло: ...Їм, бачите, двом ці шинки потрібні: Лейбі і Гершкові. Так я вчора Гершка лякав Лейбою, а сьогодня вже Лейбу Гершком лякав. Не хочеш, кажу, — не треба: Гершко аж за поли хватав вчора і задаток давав! Крутивсь, вертівсь і дав двісті п'ятдесят рублів.

Каленик: ...Слава богу, слава богу! Ну, а я й не питаюсь тебе, як ти справився у Гапоновій?

Михайло: Там би була чудасія! Приїхали, знаєте, найнять людей: Софрон, Чумак, Омельченко і Лисиця. Так я бачу, що помішають дешево нанять, давай їх поштувать. Сам удав з себе п'яного, а їх так загалунив, що вони й поснули. Тим часом я діло обробив: наняв людей на п'ятдесят десятин по два карбованці з десятини.

Каленик: Як то господь дає! Я чумачкою заробив все, що маємо. Тепер чумачка нікуди не годиться. Ну, не дай мені бог такого розумного сина, як ти, що б я робив з дурним Данилом! Усе б пропало, бо до нових звичаїв треба інших, нових людей!.. Благословеніє боже, сказано!

Михайло: Нате ж, тату, задаток за шинки, а оце контракти з десятинщиками.

Каленик: Нехай воно, сину, все у тебе зостається, я ні до чого не буду мішаться; хазяйнуй, як знаєш, — пройшла вже моя пора! Я тепер тільки в церкву ходитиму та буду богу молиться, щоб послав тобі здоров'я та хорошу жінку.


Так, спочатку Каленик і сам хотів віддати хазяйство Михайлові та й спочивати на старості літ. Цього ж і Михайло бажав, і вів до цього потихеньку... Але пройшов тільки рік з того дня, як віддав батько синові хазяйство — і пожалкував Каленик за своїм рішенням.


Дія 5, яви V-VI.

Михайло: Скілько я вас просив, тату, щоб не мішалися не в своє діло. … Сидіть собі та їжте готовеньке! (Виходить.)

Каленик: Та я ж нічого... І слухать не хоче. Ні за віщо мене має... І жінку підібрав таку, як сам. Ох, ох, ох!... Отак на старість вскоч!

Входить Горпина, каленикова жінка.

Горпина: Ключі позабирала і десь повіялась! Їсти хочеться, хоч би кислого молока попоїсти, усе заперто! (Сіда.) Ох!

Каленик: І я їсти хочу... Чи нема тут хоч хліба? (Іде до шкапа.) Заперто. (Сіда.) Охо-хо-хо!


Усе сталося, як бажалося, та не сподобалося. Каленик вже жалкував, що прогнав Данила з хати... А далі — ще гірше: розкрилася Михайлова афера з шинками — і аблакат не допоміг, присудили штраф у 250 карбованців. Але не Михайлові. Михайло, коли купував шинки, передбачливо записав їх на ім’я батька. Воно б іще нічого — хазяйство багате, є чим заплатить, та Михайло не дає — йому грошей шкода! А у протоколі записано: якщо не сплатить хазяїн шинків штраф, то сяде він у острог на три місяці.


Дія 5, ява VIII.

Михайло: Будемо так говорить: двісті п'ятдесят карбованців — великі гроші?

Каленик: А звісно, немалі — сума!

Михайло: Їх не то в три місяці, а й за три роки, при вашій старості, не заробиш...

Каленик: Де вже там мені заробить?

Михайло: От бачите! (Ласкаво.) Посидьте, таточку, три місяці в острозі — і гроші будуть цілі, це все одно що заробите.

Каленик: Як?! На старість літ в острозі... Чи ти не одурів?!

<...>

Михайло: І чого так репетувать? Ви тілько розберіть: не однаково ж хіба сидіть, що тут, що в острозі?.. Двісті п'ятдесят карбованців — це сума; самі ви кажете, не так-то легко її заробить... Не спретчайтесь, тату, посидьте три місяці! А ви, мамо, не турбуйтесь: я буду возить вас до батька щонеділі. І вам, тату, не буде там так скучно, як дома: людей в острозі доволі, а на харчі я вам дам п'ять рублів, та і з дому можна буде возить...

Каленик: Милосердний боже! Ти чуєш? Це син говорить, син, котрому я усе віддав! ... Забув ти бога, Михайло! Де ж твоє серце? … Подивись на матір, пожалій її, коли не жаль тобі моєї честі!

Михайло: Дивно та чудно! Три місяці посидіть, усього три місяці!.. Та я зимою, як перемолотю хліб, і сам три місяці посидів би з охотою в острозі за двісті п'ятдесят карбованців; то ж сума! Тілько біда, що не з мене, а з вас присудили. Не спретчайтесь, тату, посидьте три місяці в острозі!


Коли Каленик вчув таке від свого "розумного" сина, перед ним ізнов встало питання: "Що таке розум і дурість насправді?" І він думав про це вже не так, як рік назад, коли лаяв "нерозумного" Данила:


Дія 2, ява VII.

Каленик: Ні, ти мені скажи: що ти цікавого найшов у своїх книгах? Поки читав святе письмо, житіє святих, то воно, звісно, для душі спасеніє; а тепер якісь такі книжки почав читать, що зовсім одурів!. По-твоєму, вже не сонце кругом землі ходе, а земля кругом сонця? Ну, то й не дурний же ти? … Покинь ті книжки та візьмись за діло — може, порозумніщаєш, а то у тебе так закрутилось в голові, що ти скоро й себе самого продаси! … Через тебе всі в старці підемо... Завтра все імущество передам по купчій на Михайла, а ти служи, заробляй у нього; порозумніщаєш — тоді тобі він дасть що слід...

Данило: Михайлові я не робітник!.. Поставте на своє хазяйство; багато я не хочу — аби кусок хліба, та женіть мене.

Каленик: Я тебе женю! Робить не вмієш — і вже жениться! Старший брат нехай попереду ожениться, а ти навчися зароблять, бо якби не Михайло, то давно б усе прахом пішло через твоє недбальство!

Данило: Одділіть мене, тату, менше гріха буде. Я так не можу хазяйнувати, як Михайло!..

Каленик: Бо дурний!

Данило: (палко) Не великого ж розуму треба для того, щоб користуватись людським горем і нуждою! Тут треба знать одну свою пельку і, щоб її напхать, не жаліть нікого, забуть совість, бога... усе!.. Нанять за півціни людей, котрі нуждаються, — хіба це розум? З жидами шинки держать, обпоювать народ і обманювать закон, — хіба це розум? Мошенство розумом звете; помилка невелика!.. Немає такого розуму в мене — то правда ваша!

Михайло: Сам ти мошенник! Дурна твоя голова! Комерцію мошенством звеш! Що ти тямиш, лежачи на печі?

Данило: Плювать мені на твої речі! Не слухайте його, тату, бо він і вас підведе!

Каленик: Не смій мені так говорить на старшого!! По-твойому виходить, щоб усім було добре, а тілько нам щоб було погано! Я з чесності буду пухнуть від голоду, а другі будуть набивати кишені?!

Данило: Нащо ж нам ще кишені набивать? Ми, слава богу, не нуждаємось — у нас доволі є всього! Я хочу жить, як бог велів. Не хочу набивать свої кишені, не хочу у других однімать кусок хліба усякими неправдами, бо хто ганяється за багатством, той теряє для нього свою совість!

Каленик: То, по-твойому, і я вже совість потеряв?

Данило: І ви, тату, потеряєте її, як слухать станете Михайла.

Каленик: Тьфу! Скілько з тобою не балакай, усе даремно! Бачу, що ти розумний на один бік і чесний через верх, то й живи ж своїм розумом! І от моє послідне слово: не будеш робить, як усі, то ні тріски не давай йому, Михайло! Нехай попробує гіркої!

Данило: То ви думаєте, я буду на нього робить? Не діжде він цього!.. Як не одділите мене та не ожените, то я найду собі дорогу і до чужих людей!

Каленик: Іди, іди! Зділай милость! Світ широкий! Потрусиш злиднями, то й вернешся додому... Як я сказав, то так і буде! ... Серце моє кровію обливається, як я подумаю, що з тебе нічого путнього не буде!.. Одумайся! А все книжки наробили... Зовсім одурів парубок!.. Викинь дур з голови, живи, як люде живуть, візьми примір з брата, бо пропадеш, як собака в ярмарку!


Так, багато що передумав Каленик за цей рік, а ще більше — після того, як його молодший "дурний" син, повернувшись із заробітків, урятував його, віддавши усі свої гроші, щоб сплатити за нього штраф.

Що таке розум і дурість насправді?

Це сьогоднішнє питання, тому що людей, які розмірковують, як Михайло, і зараз багато — і серед доросих, і серед молоді. Наприклад, таке: школяр-старшокласник вдома сидить годинами за комп’ютерною грою — веде "комерцію" серед інших гравців. Продає їм віртуальні финтифлюшки та права у цій грі. І гравці погоджуються за віртуальні цяцьки платити справжні гроші. Він каже, що ті гравці дурні. Що вони дурні — це ясно. А от чи розумний він?

У п’єсі "Розумний та дурень" дві лінії: одна — з грошима та хазяйством — комедійна (і в неї гарний кінець), а друга — про любов та шлюб — трагедійна (тобто драматична). Два брати бажали оженитися на одній дівчині. Данило та Михайло у житті твердо йшли по своїх шляхах: один — по шляху совісті та добра, а другий — по шляху жадоби й загарбництва. А Мар’яна стояла на роздоріжжі. Обидва сказали: "Будь моєю жінкою!" - і вона повинна була вибрати, по якому шляху піде її життя. Серце кликало її до Данила, а розум — до Михайла.


Дія 1, ява XI.

Мар'яна: От напасть!.. Котрий же з двох?.. Данило любить, а Михайло, здається, хоче в тенета упіймати!.. Та не діждеш! Не на таку наскочив! Сватай, коли до вподоби!
Дія 3, ява III.

Мар'яна: ...Хоч до Данила більш лежить моя душа, та байдуже! Любощі — дурощі! Обійдеться і без любові: кохала я доволі без пуття!.. Тепер мені той буде любий, котрий посвата.


Не думала вона про Данила, чи боляче йому буде, як вона його зрадить, чи ні. Не думала й про Михайла — чого чекати від чоловіка, який почав з того, що намагався погратися з нею і без шлюбу, що посватав її із заздрості до брата і не приховував своєї безсовісності. Думала вона тільки про себе. Серце — вірний поводар, коли воно чисте. А коли дурне... Була молодою — ні про що не думала, гойдалася, як човник по хвилях, і інших мучила, і сама розчарувалася. І не вірила вже навіть тоді, коли серце правду казало. Зневажила усі теплі слова, що казала Данилові, забула його щире кохання, порушила слово честі, що йому подала, — і пішла до вінця разом з Михайлом.



Комедії "Розумний і дурень" зараз не приділяють тієї уваги, на яку вона заслуговує.
Ось що написано про неї у підручнику з української літератури 10 класу (2005):

Осуд хижацького нагромадження. <...> Впритул до цієї теми драматург звернувся в комедії "Розуний і дурень" (1885), задум якої був зумовлений поведінкою двох реальних прототипів — двох братів з одної знаної автором сільської сім’ї. Один з них, прозваний розумним, "вдарився до комерції", нічим не гребуючи в збагаченні. А другий, "дурний", задовольнявся найменшим, лиш би жити чесно, жити по совісті.
У такому ж аспекті протиставляються сини заможного селянина Каленика Окуня — Михайло і Данило. Перший з них скрізь урве собі ласий шматок. Він, оббрехавши брата перед батьками, зумів прогнати Данила з рідної хати, заволодів батьковим господарством і перетворився в цинічного хижака. <...>
Данило не може змиритися з такою "філософією" глитая, він намагається усовістити Михайла. Зрозуміло, що такі його дії аж ніяк не впливають на хижака. Загалом же образ Данила вийшов нежиттєвим.
Якщо в п’єсі "Розумний і дурень" конфлікт між добром і злом висвітлюється головним чином у морально-етичному аспекті, то в комедії "Сто тисяч" (1890) аналогічна тема жадібного нагромадження висвітлюється в плані соціальному...

Петро Хропко "Українська література 10" - Київ • "Школяр" • 2005


А ось як написано у передмові до збірки творів І. Карпенка-Карого (1985):

...Вже в комедії "Розумний і дурень" проявилося новаторство драматурга: тут звичайні життєві ситуації не тільки соціально загострені, а й виписані в комедійному плані з допомогою оригінального художнього прийому напластування контрастних соціальних, побутових і моральних площин. Конфлікт, який відбувається в родині старого Каленика Окуня, далекий від побутового. Він міцно пов’язаний з розвитком буржуазної моралі в пореформенному українському селі. <...> Старший син Окуня Михайло безчесними засобами прибрав до рук батькове господарство, вигнав молодшого брата Данила, одружився з його нареченою, ошукує селян... Він "розумний", бо вміє наживати і примножувати капітал. Чесного, розсудливого і людяного брата Данила, який сплатив за батька зароблені кривавою працею гроші і врятував його від глуму й безчестя, саме за таку поведінку і називають "дурнем", оскільки він не вміє розбагатіти. Образ Данила свідчив про творчі пошуки автором свого героя — борця за правду, хоч створити такий образ в комедії І. Карпенко-Карому не вдалося. Він поступається перед образом Опанаса з драми "Бурлака". Його ненависть не виливється в боротьбу, а дії вкладаються лише в рамки християнського людинолюбства, всепрощаючого гуманізму.

Петро Киричок "Талант, відданий народу". Передмова до збірки: І.Карпенко-Карий (І.К.Тобілевич) - Твори в трьох томах. Том перший - Київ • "Дніпро" • 1985   


Насправді зміст комедії набагато глибший, аніж здається.

Данило — не тільки чесна людина. Він має досить міцний характер і вміє захищати власну думку та принципи. Він не погодився стати робітником у Михайла, тобто виконувати його накази і бути його помічником у безчесних справах, а пішов сам заробяти у далекі місця, які навіть не бачив, а тільки читав про них. І він не тільки намагався усовістити Михайла словами, але й допоміг ділом своїм батькам, коли повернувся із заробітків. Та й по розмові його з Михайлом (Дія 1, ява V) та з батьком (Дія 2, ява VII) видно, що він не така вже й тиха людина. Але він не міг ненавидіти своїх рідних — він їх жалів. А на це здатна велика душа: не пам’ятати образи, а допомагати у скруті.

У комедії "Розумний і дурень" немає лозунгів та гостро-соціальних конфліктів, немає масових сцен з боротьбою, і головні герої не беруться за зброю, але від цього вона не стає менш цінною. В ній постають ті питання, вирішення яких призводить до вибору шляху у житті. Дія відбувається у сім’ї, тобто там, де починаються усі гаразди і негаразди. Соціальна боротьба спалахує яскраво і жарко, але нечасто; у сімейному житті людина вирішує питання совісті і моралі набагато частіше, — це та боротьба, що йде у народі кожний день. І може, зараз хтось вирішує питання: що таке розум і дурість насправді? яким шляхом піти?



Джерела:

І. Карпенко-Карий (І. К. Тобілевич). Твори в трьох томах. Том перший.
Київ • "Дніпро" • 1985

http://library.kr.ua — Обласна библіотека ім. Чижевського (ОУНБ), м. Кіровоград.
І. Карпенко-Карий. "Розумний і дурень". Комедія в 5 діях.