*На фото Тарас Шевченко и Сергий Козий
На распутье кобзарь сидит
На кобзе играет,
Кругом хлопцы и девчата,
Как мак расцветают.
Играет кобзарь, напевает,
Говорит словами,
Как Москали, Орда, Ляхи,
Бились с Козаками,
Собиралась громадонька
В воскресном полумраке,
Хоронили козаченька
В зелёном буераке, -
Играет кобзарь, напевает,
Аж беда смеётся…
«Тогда была Гетьманщина,
Теперь не вернётся!..
«Встаёт туча за Лиманом,
А другая с поля:
Загрустила Украина –
Такая её доля!
Загрустила, заплакала,
Как дитя малое –
Никто не спасает!
Козачество гибнет,
Батькивщина, слава,
Никуда не деться,
[А кругом отрава].
И растут не крещёны
Козацкие дети,
Без попа хоронят,
Без венца кохают,
Запродана жидам вера,
В церковь не пускают! …
Как та галич поле кроет,
Ляхи, униаты
Налетают – нет кому
Дать теперь порады.
Отозвался Наливайко –
Козаков нет братства! …
И Павлюга отозвался, –
За нею помчился!
Эхом звал Тарас Трясило
Горькими слезами:
«Бедна моя Украина,
Стоптана Ляхами!
Украина, Украина!
Ненька моя, ненька!
Вспомню тебя, краю мой!
Заплачет серденько…
Где делось козачество,
Красные жупаны?
Куда делась доля-воля?
Бунчуки? Гетьманы?
Где делось? – Сгорело?
Или затопило?
Сине море твои горы,
Высоки могилы?...
Молчат горы, поёт море,
Могилы сумуют,
А над детьми козацкими
Поляки пануют.
«Играй море, тихо горы,
Гуляй, буйно! Полем –
Плачьте, дети козаков,
Такая ваша доля!»
Слышит зов Тарас Трясило
Веру рад спасать,
Отозвался орёл сизый –
И дал Ляхам знать!
Услышал зов Тарас Трясило:
- Не час печали литься!
А пойдёмте паны-братья
С поляками биться! –
Уже не три дня, не три ночи
Бьётся пан Трясило –
От Лимана до Трубежу
Трупом поле крылось…
Изнемог наш козаченько,
Тяжко зажурился…
А поганый Конец-Польский
Очень веселился:
Собрал Тарас козаков
Стал совет просить:
- Атаманы товарищи,
Братья мои, дети!
Дайте совет свой мне, -
Что мы будем делать?...
Банкетуют вражьи ляхи
Наше безголовье!...
- Пусть они все банкетуют,
Льют себе горилку в рот!
Пускай себе банкетуют,
Пока солнце не зайдёт –
А ночь – мать совет даёт:
Козак ляха в ней найдёт. –
Легло солнце за горою,
Звёзды засияли, -
А козаки, как та туча,
Ляхов обступали.
Как стал месяц среди неба,
Рявкнула гармата:
Проснулись Ляхи - паньки –
И бежать не надо!
Проснулись Ляхи - паньки,
Но так и не встали:
Взошло солнце – Ляхи-паньки
Покотом лежали.
Красною гадюкою
Несёт Альта весть,
Чтоб летели вороны
С поля ляхов есть –
Налетели вороны
Вельможным чтоб будиться… -
Собралось козачество
Богу помолиться…
Закаркали вороны,
Вынимая очи, -
Запели Козаченьки
Песню той же ночью, -
Той ночью кровавой,
Что славою стала
Тарасу, козачеству,
Что ляхов приспала. -
Над речкой, в чистом поле,
Могила чернеет:
Где кровь текла козацкая,
Трава зеленеет.
Сидит ворон на могиле
И с голоду крячет –
Вспомнил козак Гетьманщину, -
Вспомнил он и плачет!
Когда-то было, панували –
И больше не будем!..
Той славы козацкой
Вовек не забудем!..»
Умолк кобзарь, печалясь –
Руки не играют.
Вокруг хлопцы, и девчата
Слезинки утирают…
Пошёл кобзарь по улице –
Как сыграл в печали!
Кругом хлопцы вприсядку,
А он вымовляет:
«Пусть будет такечки!
Сидите, дети, за печкой
А я, в печали, марш к шинку,
А там найду себе жену,
Найду жену, напьюсь,
С врагов посмеюсь».
Текст подлинника публикуется по:
Кобзар
Тарас Шевченко
Санктпетербургъ
1840
Въ типографіи Е. Фишера
Тарасова ничъ.
На роспутти кобзарь сыдыть,
Та на кобзи грае,
Кругомъ хлопци, та дивчата,
Якъ макъ росцвитае.
Грае кобзарь, прыспивуе,
Вымовля словамы,
Якъ Москали, Орда, Ляхы
Былысь съ Козакамы,
Якъ сбиралася громада
Въ недиленьку вранци,
Якъ ховалы козаченька
Въ зеленимъ байраци, -
Грае кобзарь, прыспивуе,
Ажъ лыхо сміетця….
«Була колысь Гетьманщына –
Та вже не вернетця!....
«Встае хмара зъ за Лыману,
А другая зъ поля:
Зажурылась Украина –
Така іи доля!
Зажурылась, заплакала,
Якъ мала дытына –
Нихто іи не ратуе!
Козачество гыне,
Гыне слава, батькивщына,
Немае де дитысь,….
Выростають не хрещени
Козацькіи диты,
Кохаютця не винчани,
Безъ попа ховають,
Запродана жыдамъ вира,
Въ церкву не пускають!....
Якъ та галичъ поле крые,
Ляхы налитають,
Налитають – не ма кому
Порадонькы даты.
Обизвався Налывайко –
Нестало кравчыны!....
Обизвавсь козак Павлюга, -
За нею полынувъ,
Обизвавсь Тарас Трясыло
Гиркымы сліозамы:
«Бидна моя Украина
Стоптана Ляхамы!
«Украино, Украино!
Ненько моя, ненько!
Якъ згадаю тебе, краю!
Заплаче серденько….
Де подилось козачество,
Червоны жупаны?
Де подилась доля-воля?
Бунчукы? Гетьманы?
Де подилося? – Згорило?
А чы затопыло
СынЂ море твои горы,
Высоки могылы?....
Мовчять горы, грае море,
Могылы сумують,
А надъ дитьмы козацкымы
Полякы панують.
«Грай же море, мовчить горы,
Гуляй, буйный! Полемъ –
Плачте диты козацкіи!
Така ваша доля!»
Обизвавсь Тарас Трясыло
Виру рятоваты,
Обизвався орелъ сызый –
Та й давъ Ляхамъ знаты!
Обизвався панъ Трясыло:
- А годи журытця!
А ходымъ лышь, паныбраты
Зъ Полякамы бытьця! –
Вже не тры дни, не тры ноч
Бьетця панъ Трясыло –
Одъ Лымана до Трубежу
Трупомъ поле крылось….
Изнемигся Козаченько,
Тяжко зажурывся….
А поганый Конець-Польскый
Дуже звеселывся:
Зибравъ Тарасъ козаченькивъ
Порады прохаты:
- Отаманы – товарыши,
Браты мои, диты!
Дайте мени порадоньку, -
Що будемъ робыты?....
Бенкетують вражи Ляхы
Наше безголовья!....
- Нехай соби бенкетують,
Нехай на здоровья!
Нехай соби бенкетують,
Покы сонце зайде –
А нич - маты пораду дасть;
Козак Ляха знайде. –
Лягло сонце за горою,
Зиркы засіялы, -
А козакы, як та хмара,
Ляхивъ обступалы.
Якъ ставъ мисяць середъ неба,
Ревнула гармата:
Прокынулась Ляшкы - панкы –
Никуды втикаты!
Прокынулась Ляшкы - панкы,
Та й не повставалы:
Зійшло сонце – Ляшкы - панкы
Покотом лежалы.
Червоною гадюкою
Несе Альта висты,
Щобъ летилы крюкы зъ поля
Ляшкивъ – панкивъ іисты –
Налетилы чорни крюкы
Ляшенькивъ будыты…. –
Зибралося козачество
Богу помолытысь….
Закрякалы чорни крюкы,
Выймаючы очи, -
Заспивалы Козаченькы
Писню тыи ночи, -
Тыи ночи кровавои,
Що славою стала
Тарасови, козачеству,
Ляхивъ що прыспала. –
Надъ ричкою въ чыстимъ поли
Могыла чорніе:
Де кровъ текла козацкая,
Трава зеленіе.
Сыдыть крячокъ на могыли
Та зъ голоду кряче –
Згада козакъ Гетьманщыну, -
Згада – та й заплаче!
Було колысь, панувалы –
Та бильше не будемъ!....
Тыи славы Козацкои
По викъ не забудемъ!....»
Умовкъ кобзарь, сумуючы –
Щось рукы не грають!....
Кругомъ хлопци, та дивчата
Слизонькы втирають….
Пишовъ кобзарь по улыци –
Зъ журбы якъ заграе!
Кругомъ хлопци навпрысидкы,
А винъ вымовляе:
«Нехай буде оттакычкы!
Сыдить, диты, у запичку
А я, зъ журбы, та до шынку,
А там найду свою жинку,
Найду жинку, почастую,
Зъ вороженькив покепкую».
В ПЕРЕВОДЕ НА УКРАИНСКУЮ МОВУ [Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 1: Поезія 1837-1847. — С. 85-88; С. 604-609.] Здесь буква "е" произносится как звук Э, а буква "и" произносится как звук Ы.
ТАРАСОВА НІЧ
На розпутті кобзар сидить
Та на кобзі грає,
Кругом хлопці та дівчата,
Як мак процвітає.
Грає кобзар, виспівує,
Вимовля словами,
Як москалі, орда, ляхи
Бились з козаками,
Як збиралась громадонька
В неділеньку вранці,
Як ховали козаченька
В зеленім байраці.
Грає кобзар, виспівує,
Аж лихо сміється...
«Була колись Гетьманщина,
Та вже не вернеться!..
Встає хмара з-за Лиману,
А другая з поля,
Зажурилась Україна —
Така її доля!
Зажурилась, заплакала,
Як мала дитина.
Ніхто її не рятує...
Козачество гине,
Гине слава, батьківщина,
Немає де дітись.
Виростають нехрещені
Козацькії діти,
Кохаються невінчані,
Без попа ховають,
Запродана жидам віра,
В церкву не пускають!
Як та галич поле криє,
Ляхи, уніяти
Налітають — нема кому
Порадоньки дати.
Обізвався Наливайко —
Не стало кравчини!
Обізвавсь козак Павлюга —
За нею полинув!
Обізвавсь Тарас Трясило
Гіркими сльозами:
«Бідна моя Україно,
Стоптана ляхами!
Україно, Україно!
Ненько моя, ненько!
Як згадаю тебе, краю,
Заплаче серденько...
Де поділось козачество,
Червоні жупани?
Де поділась доля-воля?
Бунчуки? Гетьмани?
Де поділося? Згоріло?
А чи затопило
Синє море твої гори,
Високі могили?..
Мовчать гори, грає море,
Могили сумують,
А над дітьми козацькими
Поляки панують.
Грай же, море, мовчіть, гори,
Гуляй, буйний, полем —
Плачте, діти козацькії,
Така ваша доля!»
Обізвавсь Тарас Трясило
Віру рятовати,
Обізвався, орел сизий,
Та й дав ляхам знати!
Обізвався пан Трясило:
«А годі журиться!
А ходім лиш, пани-брати,
З поляками биться!»
Вже не три дні, не три ночі
Б’ється пан Трясило.
Од Лимана до Трубайла
Трупом поле крилось. /87/
Ізнемігся козаченько,
Тяжко зажурився,
А поганий Конецпольський
Дуже звеселився.
Зібрав шляхту всю докупи
Та й ну частовати.
Зібрав Тарас козаченьків
Поради прохати.
«Отамани товариші,
Брати мої, діти!
Дайте мені порадоньку,
Що будем робити?
Бенкетують вражі ляхи
Наше безголов’я».
«Нехай собі бенкетують,
Нехай на здоров’я!
Нехай, кляті, бенкетують,
Поки сонце зайде,
А ніч-мати дасть пораду —
Козак ляха знайде».
Лягло сонце за горою,
Зірки засіяли,
А козаки, як та хмара,
Ляхів обступали.
Як став місяць серед неба,
Ревнула гармата,
Прокинулись ляшки-панки —
Нікуди втікати!
Прокинулись ляшки-панки
Та й не повставали.
Зійшло сонце — ляшки-панки
Покотом лежали.
Червоною гадюкою
Несе Альта вісті,
Щоб летіли круки з поля
Ляшків-панків їсти.
Налетіли чорні круки
Вельможних будити,
Зібралося козачество
Богу помолитись.
Закрякали чорні круки,
Виймаючи очі. /88/Заспівали козаченьки
Пісню тії ночі,
Тії ночі кривавої,
Що славою стала
Тарасові, козачеству,
Ляхів що приспала.
Над річкою, в чистім полі,
Могила чорніє,
Де кров текла козацькая,
Трава зеленіє.
Сидить ворон на могилі
Та з голоду кряче...
Згада козак Гетьманщину,
Згада та й заплаче!
Було колись, панували,
Та більше не будем!..
Тії слави козацької
Повік не забудем!..»
Умовк кобзар, сумуючи:
Щось руки не грають.
Кругом хлопці та дівчата
Слізоньки втирають.
Пішов кобзар по улиці —
З журби як заграє!
Кругом хлопці навприсядки,
А він вимовляє:
«Нехай буде отакечки!
Сидіть, діти, у запічку,
А я з журби та до шинку,
А там найду свою жінку,
Найду жінку, почастую,
З вороженьків покепкую».