То був січень, а може - май
(У природи своя недоречність).
"До побачення", "Прощавай" -
Двійко слів - наша юна безпечність.
Чи був іній, чи вишні цвіт -
Все це зовсім не має значення.
Я сказала тоді в одвіт:
"Все. Прощай. Не чекай побачення".
Та й тепер, через стільки літ,
Спогад пам'ять мою не стривожить.
Був то сніг чи трав буйноцвіт,
Лиш кохання забути не можу.
...Хрумкнув десь під ногами сніг
(А мені аж - морозцем по спині).
Чути знов бузтурботний сміх:
"Прощавай... мій коханий, єдиний..."