Весна, як осінь,
Хлюпає дощем.
А серце стогне,
Вимучившись вщент.
Аж так замало
Доленосних днів.
Та й мій лелека
Десь подаленів.
То хто ж спитає
Звідки в мене сум?
Віддати мала б,
Та увесь несу.
Несу цю ношу -
Не по силі вкрай.
Побігло щастя
Геть, за небокрай.
Відкрити серце
Ще комусь змогла б.
Душі натхнення
Щедро віддала б...
Та, видно, доля
Квіти весняні
Роздала людям,
Тільки - не мені.
Весна, як осінь,
Хлюпає дощем.
І серце тихо
Затаїло щем.